Якось я зібралася поїхати провідати своїх батьків. Вони живуть в селі та я часто привожу їм різну смачну їжу, яку там не продають. Зі зборами мені допомагав молодший син. Я зібрала невеличку сумку, куди поклала шоколадки, кабаноси, арахіс в шоколаді та різні види сирів.
Автобус до села відправлявся з автостанції дуже рано та мені довелося прокинутися о 5 ранку. Я нікого не будила та пішла, прихопивши сумку, яку ми з Ігнатом склали напередодні.
В такий час міський транспорт не ходить та біля під’їзду на мене чекало таксі. Але як тільки ми виїхали, я почула жалісне нявчання. Розстебнувши сумку я не повірила своїм очам, там сидів наш кіт Мурзик, а біля нього була відкрита пачка кабаносів. Я сказала водію, щоб терміново розвернувся та ми поїхали додому.
Мій прихід дуже усіх здивував та вони прокинулись.
– Чому ти повернулася? Щось забула? – запитав мене чоловік.
– Навпаки, взяла забагато, – сказала я та вийняла із сумки кота.
Всі хором засміялася, а я повернулася в таксі. Добре, що я виїхала завчасно та встигла на автобус.
Мурзика, очевидно, привабив запах кабаносів та він застрибнув у сумку, щоб ними поласувати. Не міг же він навмисне залізти у сумку, щоб поїхати в село.
