Нещодавно перетнулася зі своєю старою знайомою. Неля так мене вивела своїми дурнуватими стереотипами, що досі не можу заспокоїтися. Гніваюся на неї, але не знаю з ким поділитися своїми почуттями. Близьких подруг немає, а батьків не хочеться хвилювати. Думаю, напишу тут, може знайду однодумців.
Чотири роки тому я розлучилася зі своїм чоловіком. Починалося все прекрасно. Побачення, романтика, зізнання в коханні, пропозиція руки та серця. Усе це вмістилося у три місяці зустрічань. Далі весілля, вагітність й перші проблеми. Олесь вважав, що його завдання, як чоловіка та батька полягає ЛИШЕ у фінансовому забезпеченні. Хоча його зарплатню важко назвати такою, що здатна хоч щось забезпечити.
Я втомлювалася, недосипала, відчувала себе розбитою та непотрібною. Чоловік лише дорікав та прямо говорив про мої зайві кілограми, немите волосся та поганий вигляд. На мені немовля, квартира, їжа, як я могла залишатися привабливою та сповненою сил? Допомоги від нього не діждешся!
Звісно, почалися сварки, які згодом переросли у такі скандали, що я не могла дивитися на людину, яка жила та спала поруч. Не виникало ніякого почуття, окрім огиди. Олесь не дуже й засмутився, коли почув про моє бажання розлучитися. Виявляється він вже давно знайшов втіху в обіймах нашої самотньої сусідки. Добре, хоч квартиру залишив й не вимагав поділу. Зі своєю кралею переїхав до іншого міста, щоб люди менше говорили, а мене з дочкою залишив напризволяще. Аліментів я не бачила, так само як і допомоги.
Добре, що мої батьки жили недалеко. Мама часто залишалася з Полею, поки я шукала собі роботу та проходила співбесіди. Батько взяв на себе чоловічу роботу у квартирі, десь щось підкрутити, полагодити, замінити. Я навчилася бути мамою одиначкою й навіть варто сказати, що це не так уже й погано.
Відчувала себе прекрасно, поки не зустріла ту саму знайому в черзі.
-Оксанко, як ти, досі сама? Розумію, зараз знайти гарного чоловіка, до того ж з причепом на руках, практично нереально. Може ти б змінила зачіску чи підібрала більш відвертий одяг, щоб когось заманити.
– А чому ти вирішила, що я взагалі когось шукаю? – сердито запитала у неї.
– Яка ж жінка може жити без чоловіка? Вони сильна половина, а ми повинні займатися побутом, затишком…
Цю маячню слухати я не хотіла, тому послала її якомога далі та пішла в іншу сторону. Скажіть мені на милість, з якого такого дива я повинна шукати собі чоловіка, лише тому, що я слабка жінка з малою дитиною на руках, яка не повинна розраховувати на щось хороше, бо вже стала зіпсованим товаром? Ненавиджу таких, як Неля, дурнуватих та недалеких жінок, які не можуть усвідомити власної цінності!
