**Думай, хлопче, думай**
Олег зупинив авто біля заправки.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він заправнику й пішов до крамниці.
У дверях він ледве не зіткнувся з чоловіком. Той ковзнув поглядом по Олеговому обличчю й уп’явся в телефон. «Богдан?!» — мало не вирвалося в Олега, але він стримався. Увійшовши всередину, він крізь скло спостерігав, як колишній друг сів у BMW. Олег кинувся до каси, простягаючи дівчині картку. Руки в нього дріжали від збудження.
Коли він вийшов, BMW вже виїжджала на трасу. Не роздумуючи, Олег скочив у свій «Хендай» і погнався.
«Отак зустріч… Непогано ж упакований, колишній друзяка. Вдало одружився? Ну нічого, дізнаюся, звідки ноги ростуть…»
Авто свернуло у котеджне містечко. Коли воно зупинилося біля воріт одного з будинків, Олег проїхав трохи далі, спостерігаючи у дзеркало. BMW заїхала на ділянку, а він поступово здав назад. Над ворітьми він помітив камеру й відхилився на сидінні, щоб не потрапити під об’єктив.
Крізь ґрати він побачив, як Богдан поставив авто біля гаражу. На високий ґанок вийшла молода жінка. Олег упізнав її, хоч і було далеко.
— Не може бути! — прошепотів він.
Вона зійшла з ґанку й пішла назустріч Богдану. Вони обійнялися, поцілувалися й зникли у будинку.
«Одружені. І це їхній дім. Отак справи… Як так вийшло? Помира? Але ж Мар’янка — тихоня, а от як влаштувалася. А Богдан? Друг, нічого не скажеш… А міг би бути на його місці…»
***
У клубі гуло й парувало. Музика гуччала, прожектори сікли темряву променями, висвітлюючи розпечені обличчя.
Оледь сидів за барною стійкою, смакуючи коктейль і з нудьгою спостерігаючи за танцюючими. Раптом його погляд зачепив високу дівчину у вузькій червоній сукні. «Непогана», — подумав він і відвернувся.
Не встиг зробити ковток, як почув знайомий голос.
— Це мій друг Олег. — До бару підходив Богдан, обіймаючи ту саму дівчину в червоному. — Олеже, знайомся, це Оксана, моя дівчина.
Олег окинув її поглядом. Вона була ще красивішою вблизи: великі підведені очі, ямочки на щоках, блискучі світлі коси — мрія, а не дівчина.
— Що, сподобалася? — усміхнувся Богдан.
— Що будете пити? — запитав Олег, не відводячи очей від Оксани.
— Я за кермом. Поїдемо до мене? Тут галасливо, — запропонувала вона.
— Поїдемо? — підтвердив Богдан.
Олег мовчки допив коктейль і підвівся.
На вулиці музика вщухла.
— Ну як? — Богдан похвалився червоною «Ауді». — Це Оксані батько подарував на день народження.
Олег перевів погляд на друга. Той підморгнув: «Це ще не все!»
«Як він таку дівчину знайшов?» Богдан програвав йому у врОлег відчув, як гіркий присмак помсти змішується з солодким блеском золота, і зрозумів, що справжнє багатство не в грошах, а в тих, хто залишається поруч, коли їх немає.
