Щоденник
Заїхав на заправку. Сашко зупинив свій авто біля колонки.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцю на заправці й пішов до крамниці.
У дверях ледь не зіткнувся з чоловіком. Той ковзнув поглядом по його обличчю й уп’явся в телефон. «Вадим?!» — ледь не вигукнув Сашко, але встиг стриматись. Увійшов усередину й через скло стежив за колишнім другом. Бачив, як той сів у BMW. Сашко кинувся до каси й простягнув дівчині картую. Рухи були нервові.
На вулиці BMW вирулював на трасу. Не роздумуючи, Сашко скочив у свою «Тойоту» та ринув у погоню.
«От так збіг… Непогано колишній друг власник BMW. Удачно одружився? Добре, дізнаюсь, де корені…» — думав він, не спускаючи очей з машиной Вадима.
Авто завернуло у котеджне містечко. Коли воно зупинилось біля воріт одного з будинків, Сашко проїхав трохи далі й підглядав у дзеркало. BMW заїхала на ділянку через відчинені ворота. Він поступів назад. Над воротами — камера. Сашко відхилився на сидінні, щоб не потрапити в об’єктив.
Крізь ворота побачив, як Вадим поставив авто перед гаражем. На високий ґанок вийшла молода жінка. Сашко впізнав її, хоча було далеко.
— Не може бути! — прошепотів він.
Вона зійшла з ґанку й пішла до Вадима. Вони обнялись, поцілувались й зійшли до будинку.
«Отже, вони одружені, і це їхній дім. Ну й справи… Як так? Це помста? Але ж Олянка?! Тиха, скромна, а як влаштувалась! А Вадим? Друг… А міг би й я бути на його місці…»
***
У клубі було душно. Гриміла музика. Проміні світлових прожекторів прорізали напівтемне приміщення, миготуючи на розпечених обличчях танцюристів.
Сашко сидів за барною стійкою, смакуючи коктейль і зніяковіло спостерігав за тілами, що гойдались під ритми. Звернув увагу на високу дівчину у вузькій червоній сукні. «Непогана», — спромігся він відразу відвернутись.
Не встиг ковтнути, як почув знайомий голос.
— Це мій друг Сашко. — До бару підходив Вадим, в обіймах з тією самою дівчиною. — Сашко, знайомся, це Соломія, моя дівчина.
Він окинув її від ніг до голови. Вона виглядала ще краще зблизька: великі підведені очі, ямочки на щоках, блискучі світлі коси — просто мрія.
— Що, сподобалась? — усміхнувся Вадим.
— Що будете пити? — запитав Сашко, не відводячи погляду від Соломії.
— Я за клішнею. Хлопці, поїдеш до мене? Тут шумно, говорити неможливо, а випити дуже хочетеся, — сказала вона.
— Поїдемо? — зіткнувся Вадим із другом.
Сашко мовчки допив коктейль і зійшов з висоїк барної табуре.
Тріє вийшли на вулицю. Тут музика долинала тихіше.
— Ну як? — Вадим показав на червону «Ауді». — Батько подарував Соломії на день народження, — похвалився він, немов був причетний.
Сашко перевів погляд з авто на друга. Вадим підморгнув: «Це ще не все!»
«Як він таку дістав?!» Сашко не вірив очам. Вадим йому й зі зовнішності поступався. «І навіть не сказав нічого, хитрун…»
— Чого без Ольги прийшов? Я ж вас обоє запрошував, — несподівано спитав Вадим, коли вже їхали.
— Вона нездорово почувається. Токсикоз. — При згадці про Олю його настрій зіпсувався.
— Ого-го! А чого мовчав? Вирішив весілля приховати? — зареготався Вадим.
Сашко промовчав. Не хотілося говорити про Олю.
«Ауді» зупинилась біля хмарочоса. Вони піднялись на шістнадцятий поверх у просторийі ліфті з дзеркалами.
— Це твоя квартира? — Сашко оглянув розкішні апартаменти. — І де ти таку дівчину знайшов? — прошепотів він на вухо Вадимові.
— На вулиці. — Вадим реготав. — Уяви, вона ледь не збила мене.
Сашко підливав другові вина, і незабарно той був уже «підігнаний». Соломія відвела його в кімнату й поклала спати. Коли повернулась, Сашко стояв перед картиною.
— Це моя робота, — сказала вона й підійшла ближче.
— Твоя? — Сашко обернувся. — А мене можеш написати?
— Художники пишуть, а не малювати. — Вона зробила крок назад, оглянула його. — У тебе гарний торс. Підкреслиш його воголеним?
— Прямо зараз? — зніяковів Сашко.
— Ні, звісно. В студії, за правильної освешки. Дай намер, подзвоню, як буде можливість. — Вона показала на блокнот на столику.
Додому він повернувся пізно. Олянка зустріла його заплакана.
— Ти ви впив? — спитала вона й пригледіла.
— Трохи. З Вадимом в барі посидемо.
— Дай їсти? — всміхнулась вона.
— Ні. Скоро ранок. Втомлений, прийму душ і спати. — Він зачинив за собою двері в ванну.
Як він так вляпався? Нічого серйозного й не планував із Олею. Ну, гарна дівчина, але вагітність не до речі… А ось Соломія — інше діло. Від Олі треба позбутися.А потім вранці він прокинувся з розбитою головою, коли зниклі вчора гроші та прикраси Соломії нагадали йому, що іноді доля вдаряє у відповідь.
