Самотність не щастя
Не дуже молода, але з блиском у очах Оксана Петрівна після сніданку вимила чашку з-під чаю, неспішно зварила каву й кинула погляд у вікно.
Скільки років одне й те саме. Годинник, шибка, розгорнута книга на підвіконні й самотність. Як же я суму за чоловіком, який так рано покинув мене саму, часто думала вона.
Десять років тому поховала свого коханого, біль згодом притупився, але до самотності все важче звикнути. Спочатку вона відчувала його поруч, немов він був поряд, а потім ця відчуття розвіялося. Вона навіть помітила й подумала:
Кохані йдуть не з дому, вони просто тихо зникають з душі, звісно, через час.
Останні роки самотність ставала важким каменем. Вже навіть подумувала знайти такого ж самотнього чоловіка. Оксана Петрівна озиралася, спокійно, без поспіху, зупиняючи оцінюючий погляд на чоловіках.
А що, може, є така ж доля, така ж самотня душа, а раптом думала вона й тим самим на хвилину забувала про самотність, уявляючи, як сидить поруч із чоловіком, а в її втомленій душі прокидається ніжна мелодія.
До речі, Оксана Петрівна давно помітила самотнього полковника у сусідньому підїзді. Її подруга Наталка живе з ним на одному поверсі, а її чоловік Тарас дружить з військовим у відставці.
Наталка давно розповідала про свого сусіда.
Іван теж самотній, зауваж, Оксаночко, теж удовий. Дочка є, але живе далеко з родиною. Навідується рідко. Чоловік суворий, але з моїм Тарасом знайшли спільну мову, жартують іноді й навіть їздять на риболовлю. Придивись, Оксано, придивись. Чого ти завжди самотність за руку на прогулянку виводиш? Краще вдвох
Не знаю, Наталко, як я перша до нього з таким підійду. І потім, ініціатива повинна бути від чоловіка, говорила Оксана Петрівна.
Такого вона була виховання колишня вчителька української мови й літератури, жінка інтелігентна, у елегантному віці. Начитана, розмовляти з нею цікаво.
Іван Степанович, дійсно, полковник у відставці. Стрункий, високий і сивий, у окулярах. Ходить прямо, наче на параді, майже не згинаючи коліна. Але вдовець був цікавий. Оксана Петрівна завжди непомітно провІ коли вони вийшли разом у теплу літню ніч, здавалося, навіть зорі посміхалися їм, благословляючи на нове щастя.
