Оленка поспішала додому. Коли дійшла до своєї квартири, звернула увагу, що біля сусідньої квартири стоїть чоловік, який не рішуче дивиться на двері. Там живе Надія Вікторівна. Оленка часто ходить провідувати жінку. Адже вона часто хворіє. Але наразі чоловік не відходить від її дверей. Дівчина хотіла запитати, хто він, і що йому потрібно, коли чоловік оглянувся. Оленка застигла на місці, не могла вимовити й слова, впізнала його.
Чоловік також не зводив очей із дівчини. Враз згадалося дитинство, юність. Ось він чекає свою сусідку Оленку. Мама наказала привести її зі школи додому, а вона десь по школі бігає. Вже всі хлопці пішли, а Сашко стоїть, чекає. Нарешті вона вибігла. Коси розліталися в різні сторони. Побачила, що хлопець чекає, бігом до нього. Оленка любить ходити з Сашком. З ним цікаво. Він багато чого розповідає їй. А дівчина заворожено слухає, і вірить всьому, що говорить хлопець.
Так і ходили, в школу разом, зі школи також разом. Так мами приказали, тому що Оленка маленька, а мама з татом на роботі. Саша на чотири роки старший від дівчинки, заставляли водитися з нею. Інколи навіть сердився, що не може з хлопцями бігати, поки не приведе Оленку додому. Так і водився Саша до тих пір, поки в його сім’ї не сталася біда, яка перевернула все його життя, як і життя його мами. Яка тяжко перенесла втрату.
Одного разу тато Сашка не прийшов із роботи додому. Сталася аварія, в якій він загинув. Після похорону мама весь час плакала. Сусідка тьотя Галя на деякий час забрала Сашу до себе. Від них вони разом з Оленкою ходили в школу, але хлопець більше не жартував як раніше, не розповідав цікаві історії. Його мама не відразу прийшла до тями. Був час, коли вона почала пити. Ніякі умовляння не допомагали. Сашу сама здала в інтернат, хоч хлопець дуже просив не робити цього.
Від тих пір Оленка його не бачила. Тільки через два роки Надія Вікторівна нарешті отямилася. Згадала про сина. Пішла в інтернат, а там повідомили, що втік хлопець. Почала хворіти, винуватити себе, що не опікувалася сином. Подружка і сусідка Галя з дочкою Оленкою підтримують її. Допомагають по господарству, купують ліки. Ось і сьогодні Оленка несе їй продукти та ліки, які купила. А тут Сашко. Який же він красень. Стоїть і не може насмілитися зайти.
Саша очей не зводить з Оленки. Яка красуня стала. Від хлопців, мабуть, відбою немає, а в слух сказав:
– Привіт, я повернувся. Як там моя мама? Не можу насмілитися зайти.
– Привіт, пішли, я підготую її.
Зайшли у квартиру, Оленка відразу пішла до жінки, яка сиділа на дивані. Щось шепотіла їй на вухо. Сашина мама підвела очі та побачила сина. Сльози потекли з очей:
– Прости, прости мене синку. Діждалася тебе .- Вона все плакала і плакала.
Саша обняв маму. Довго сиділи так. Нарешті Оленка порушила тишу. Запросила до столу, а сама пішла додому. Їм є про що поговорити, а всі разом зберуться потім.
