Хімія кохання
“Господи, роки летять, ось-ось постарію, а я так і не зрозуміла, що справжнє кохання чи захоплення. Не ті чоловіки трапляються на моєму шляху”, розмірковувала сама з собою Оксана, сорокадворічна гарненька жінка.
Після скорочення два роки тому на підприємстві, де вона пропрацювала майже десять років, влаштувалася в ТРЦ у відділ жіночого одягу. Речі там коштували чималих грошей, і заходили переважно ті, хто міг собі дозволити брендові покупки.
Чоловіки заходили рідко, і то майже завжди з жінками. Зазвичай вони зі страждальними виразами обличчя блукали між рядами, мляво відповідаючи на запитання:
“Коханий, як думаєш, це мені пасує? А це плаття?”
Жінки дивилися на цінники, іноді закачували очі дешевих речей тут не було. А чоловіки покірно оплачували покупки біля каси.
Оксана, спостерігаючи за клієнтами, іноді заздрила, що вони можуть дозволити собі таке, а вона ні. І куди їй таке вдягати? Робота, дім, іноді кафе чи кіно з подругою. Донька закінчила коледж, вискочила заміж і поїхала аж до Львова з чоловіком обоє романтики.
Ні, Оксана одягалася стильно, але не яскраво, уникала кричащих кольорів, тому завжди виглядала ніжно й акуратно. Стройна, світлоруса, зі стрижкою під довге каре.
У першому шлюбі не пощастило з чоловіком прожили чотири роки, розійшлися, ініціаторкою була вона. Він так і не став сімейною людиною тільки друзі й гулянки. Поки виховувала доньку, потім школа часу на знайомства не було. А може, просто ніхто не подобався. Вона була доброю й турботливою мамою, всю себе віддаючи дитині.
У тридцять два роки зустрічалася з Петром, колегою. Півтора року, але зрештою зняла рожеві окуляри й зрозуміла: доброго чоловіка з нього не вийде. Не любив працювати, усі його “не цінували”. Постійно скаржився. Хоча вона нічого поганого в колегах і керівництві не бачила. Набридло слухати негатив розійшлися.
“Петре, ти завжди всіма невдоволений. Ну що вони тобі зробили? Усіх обливаєш брудом”.
“Оксано, ти що, не помічаєш, які всі навколо злі? Радіють, коли в тебе щось не виходить”, дивувався він.
“Ні, не бачу. У нас дружній колектив. А шеф мені дуже подобається порядний і справедливий”.
“Ти в людях не розбираєшся”, злісно констатував Петро. “Для тебе всі пухнасті й гарні. А так жити не можна. Усі навколо злі й норовлять укусити”.
“Не знаю… Я такого не бачу. Хоча ми всі різні”.
Після таких розмов Оксана вирішила припинити стосунки. Він її все більше дратував.
Були й миттєві знайомства навіть на морі якось зустріла чоловіка. Але все минало.
У відділі вже були свої постійні клієнтки дружини багатіїв, навіть дружина мера міста тут купувала. Але чоловіки приходили рідко.
Оксана нудьгувала. У будній день покупців майже не було, тому вона здивувалася, коли помітила серед стелажів із сукнями привабливого чоловіка. Він прогулювався, іноді поглядаючи на неї. Йому було за сорок, темне волосся недбало закинуте назад, злегка зігнуті брови, руки в кишенях. Наче просто оглядав виставку сучасного мистецтва, а не жіночий одяг. Погляд його час від ч
