НЕ ПРО КОТЛЕТИ, А ПРО СИРНИКИ
Не знаю, як інші самотні жінки, а до мене чомусь лізуть усілякі диваки. Вчора вночі, наприклад, лежу на ліжку, зітхаю. Начиталася новин, наїлася сирників, страждаю, як умію.
Раптом із-за шафи хтось почав нудно вити. Голосок тоненький, жалібний.
Воші, чи що? думаю. У Львові писали, що справжня епідемія. Невже й до Чернігова дійшло? Втомилися, мабуть.
Через десять хвилин «воші» перестали вити й почали шкребти по підлозі.
Зараз встану й дам по потилиці, збрехала я.
Після тарілки сирників мені не підвестися. Якщо вночі захочеться в туалет, доведеться котитися.
Не треба по потилиці, ввічливо попросили «воші».
Розумні, подумала я крізь сирники. Значить, не воші. Значить, сусід зїхав з глузду. Хоча хто зараз не зїхав? Ладно, я ще тримаюся. Мені й зїжджати ні з чого, а інші люди мучаться.
Потім «воші» перестали шкребти, і в напівтемряві до мене почав підкрадатися хтось довгий і кудлатий. Зір у мене так собі, тому я мружила очі й намагалася зрозуміти три речі: чи не були сирники ідеальним снодійним, і я вже давно сплю; це три вуха чи три роги; звідки у нас у підїзді такий високий невідомий сусід? Усіх високих я записую в блокнот у мене колекція.
Василь Геннадійович? спробувала впізнати незнайомця.
Холодно, відповіла вежа й одразу вдарилася лобом у люстру. Ой-ой-ой!
А хто ж тоді?
Дід Ніхто, захихикав довгач, простягнув до мене довгі-предовгі чорні лапи й сказав: «Уууууу!».
Я на Галівін теж фарбувала нігті в чорний. Це у вас гель-лак, чи свої?
Свої, образився довгач.
Незручно, мабуть, з такими пазурями в носі копатися.
Я не розумію! Тобі не страшно?
Тут він наблизив до мене свою страшну пику, і виявилося, що в нього три вуха. Два з боків, а одне дуже дивне, на скроні. Більше схоже на величезну шишку.
Мені наступного тижня книгу здавати, а я лише три сторінки написала. Ще й іпотека, і розлучення. Я доросла жінка, вибач. Лякай мене птозом, бринжами.
Наші кажуть, що ти й у пять років не верещала. Глечиком одного вдарила. У нього досі голова в інший бік дивиться.
Тоді навіщов прийшов?
Затишно в тебе.
Це через сирники. Хочеш?
Хочу.
Тоді сам біжи, я не встану.
Страшнопикий гість метнувся чорною тінню на кухню, повернувся з чаєм (налив, до речі, в мою улюблену чашку!), сирниками та бутербродами. А в зубах яблуко стиснув. Прямо як я, тільки волосся густіше.
Угощайся? простягнув він мені тарілку.
Га?
Питаю, чи будеш? Бери, я багато узяв.
З радістю, але вже не влізе.
А вигляд такий, ніби ти міцна жінка, як удав у окулярах.
Дякую за комплімент. Лягай поруч.
Я посунулася, і ми трохи полежали разом. Було добре. Ніч, чавкання, запах сирників. Ще щоб заспокоїти розум і тіло?
Може, до сусідки на третій поверх спустишся? Вона старенька, їй багато не треба.
Я вчора в неї був. Вона в мене табуреткою запустила.
О, то звідки шишка.
Ага.
І ми ще півгодини полежали поруч, зітхаючи кожен про своє.
Може, попрошуся до них. Круто ж, мабуть, так шастати по чужих квартирах і жерти дарові сирники. Тільки на голову треба щось міцне. Каструлю, наприклад
