Недавно я залишилася без житла. Я вважаю, що це незаконно, але я старша жінка і зовсім не маю можливості щось комусь доводити. Я це зрозуміла ще тоді, коли побачила родичів свого цивільного чоловіка вперше. Це люди впевнені у своїй правоті та безкарності. А мені у моєму становищі зараз нікому нічого не довести.
Років десять тому я познайомилася з чоловіком. Мені тоді було вже за 50. Хотілося спокійної та комфортної старості. Бо я розуміла, що потрібно вже готуватися до такого періоду мого життя. Мужчина видався мені спокійним, надійним, рішучим і безмежно добрим. Ми якось відразу виявили симпатію одне до одного й почали жити разом.
Зі своїм першим чоловіком я давно розійшлася. Так давно, що вже й не знала, де він і що з ним. Хоча спершу ще надіялася, що все налагодиться. Сама виховувала сина. Зараз він з дружиною і донечкою живуть за кордоном. А мені — тільки смс і коротенькі відео присилають.
У мого Семена (так його звали) теж діти вже дорослі, мають свої сім’ї. Ми почали жити разом у моїй квартирі. Слава Богу ніхто нам цього не забороняв. У мене була двокімнатна квартира, а у нього свій невеличкий будинок у передмісті. Спочатку ми жили у мене років три, а в будинку робили косметичний ремонт. Хотіли ще разом пожити у нього, бо там був гарний садочок і тераса. Така літня веранда, де можна посидіти, почитати книжку, випити чаю з друзями. Коли ремонт завершився, ми перебралися до Семена.
Там було жити дуже комфортно. Свіже повітря і свіжа городина. Моя квартира спочатку пустувала. Потім я запропонувала здавати її в оренду. Але ми порадилися — Семен був проти оренди. Тому квартира так і залишилася пустувати.
Ще кілька років ми були щасливі й безтурботні. А потім Семен несподівано захворів. Потрібні були великі гроші. Я вирішила продати свою квартиру. Семен дуже не хотів цього, надіявся, може все обійдеться. Але я не була такою оптимісткою. Я продала квартиру і на ці кошти Семенові зробили операцію. Все обійшлося. Семен поправився і колишнє життя повернулося.
Він настільки був вдячний за порятунок, що вирішив свій будинок подарувати мені. Жартував, щоб я не залишилася безхатьком, коли він помре. Ми ніби жартували, але документи оформили. Мене трішки насторожило, що коханий не сказав про своє рішення дітям. Але він мене заспокоїв, що вони вже давно живуть своїм життям і діла до його хати не мають.
Через рік, зовсім неочікувано, бо лікарі такого не прогнозували й запевняли, що все буде добре, Семена пішов з життя. А ще через два місяці з’явилася його донька з чоловіком і наказали мені забиратися з будинку назавжди. Так здійснилося те, чого боявся Семен.
А тепер, навіть якщо хата по документах моя, мені совість не позволяє забрати її в його рідної доньки, вигнати їх. Адже вона з чоловіком не просто так з’явилася, в них теж труднощі з житлом виникли. Мене вона звинуватила в тому, що я батька її обманула й переписала на себе його хату, вважає мене шахрайкою. Як мені тепер бути?
