Серце, поранене розпачем: шлях до нових радощів
“Оленко, між нами все скінчено!” холодно промовив Богдан. “Я хочу справжньої родини, дітей. Ти не можеш мені це дати. Подав на розлучення! Маєш три дні, щоб зібратись. Виїжджай зателефонуй. Житиму у матері, доки не підготую квартиру для дитини та її матері. Так, не дивуйся, моя нова дівчина вже чекає на малечу! Три дні, Оленко!”
Олена мовчала, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг. Що вона могла відповісти? Пять років вони намагалися зачати дитину, але три вагітності закінчилися трагедією. Лікарі запевняли, що вона здорова, але щось ішло не так. Олена вела здоровий спосіб життя, а під час вагітності була ще обережнішою. Останнього разу їй стало погано на роботі, швидка не встигла
Двері за Богданом зачинилися, і Олена, без сил, впала на диван. Сил збирати речі не було. Куди йти? Після весілля вона жила у тітки, але тепер тітки не було, а будинок продав її син. Повернутися у село Вишневе, до бабиного дому? Зняти квартиру? А робота? Питання тіснилися в голові, але часу на роздуми не лишилось.
Вранці двері відчинилися, і до квартири увійшла свекруха, Наталя.
“Не спиш? І правильно,” сухо сказала вона. “Прийшла стежити, щоб не забрала зайвого.”
“Не збираюся брати твого сина старі шкарпетки,” відрізала Олена. “Будемо перераховувати мої речі?”
“Яка вперта! А була такою лагідною, тихенькою. Я ще після першого разу казала Богданові, що ти не можеш народжувати.”
“Ви через це прийшли? Тоді мовчіть і дивіться.”
“Куди посуд везеш?” знервувалася свекруха.
“Він мій, від тітки, память про неї.”
“Без нього тут буде пусто!”
“Це вже не мої клопоти. Зате у вас скоро буде онук.”
“Бери лише своє!”
“Ноутбук мій, кавоварка та мікрохвильовка подарунок від колег. Авто купила ще до весілля. Твій син має своє.”
“Тобі всього вистачає, а дітей не народжу
