**Серцебиття**
“Олександрович, вам не обов’язково їхати самому у наш філіал. Нехай Маріанка відвезе документи,” — невдоволено промовив директор.
— Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був.
— Там у вас родичі? — запитав директор, пом’якшавши.
— Ні. Маму я перевіз сюди, але…
— Розумію, — перебив директор. — Мала батьківщина — це святе. Гаразд, їдьте. Але завтра у нас важливий день, встигнете повернутися?
— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Олесь. — Дякую.
Директор махнув рукою, показуючи, що розмова завершена.
Олесь зайшов у свій кабінет, прибрав зі столу папери, вимкнув комп’ютер, узяв папку з документами і вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив на першому поверсі охоронцеві. Додому заїжджати не став. З машини подзвонив матері, запитав, як їй самопочуття, і попередив, що сьогодні не завітає — має важливу зустріч. Не сказав, що їде в рідне місто. Мама занепокоїться, а в неї слабке серце.
— Гаразд, мамо, мені час їхати. Якщо щось — негайно дзвони. — Олесь поклав телефон і завів двигун.
Виїжджаючи з міста, заїхав на заправку, заправив бак, купив кави й парочку пиріжків, щоб далі не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Хоча міг би подзвонити й попросити, щоб партнери зачекали його в офісі.
Планів відвідати колишніх знайомих не було. Усі друзі вже роз’їхалися. Просто хотілося побувати там, де минуло дитинство. Олесь увімкнув радіо, салон наповнився мелодією модного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мати все частіше хворіла. Обстеження показало проблеми з серцем. Олесь запропонував їй переїхати до нього, у обласний центр. Адже у великому місті медобслуговування краще. Але мати категорично відмовилася. “Син дорослий, йому треба влаштовувати життя, а я буду заважати.” Але їй ставало все гірше.
Він умовив матір продати квартиру, додав своїх грошей і купив їй невелику оселю недалеко від своєї. Після цього жодного разу не повертався в рідне місто, хоча часто згадував.
Хіба можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не живе, але місто залишилось — і вулиця, і будинок, під вікнами якого він колись стояв, страждаючи від нерозділеного почуття. Досі при спогадах про Соломію серце починало калатати. Ні з ким іншим він ніколи не відчував нічого подібного. Наче залишив у тому місті своє серце назавжди.
На тонку однокласницю Соломію, яка нічим не виділялася серед інших дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи зовсім іншою — дорослішою, гарнішою. І тоді Олесь уперше відчув, що у нього є серце, бо воно так болісно забилось у грудях.
З того дня він думав лише про неї. З нетерпінням чекав Нового року, адже тоді буде шкільний бал, і він запросить її на танець, розкаже про свої почуття. Нарешті, напередодні зимових канікул у школі зібрали велетенську ялинку. Днем був святий для молодших класів, а ввечері в залі зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний Олесь пропустив, не наважившись підійти.
Вечір добігав кінця, а з динаміків лунали лише швидкі хіти. Шансів запросити Соломію ставало все менше. Олесь стояв біля стіни, нервуА потім він усміхнувся, завів двигун і поїхав далі, усвідомивши, що минуле нарешті залишилося там, де йому й місце.
