Биття серця
“Олесю Васильовичу, вам не обов’язково їхати самому у наш філіал. Нехай Мар’яна відвезе документи,” — невдоволено сказав директор.
— Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був.
— У вас там батьки? — запитав директор, м’якшаючи.
— Ні. Маму я перевіз сюди, але…
— Розумію, — перебив директор, — мала батьківщина — це святе. Добре, їдьте. Але завтра у нас важливий день, ви встигнете повернутися?
— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Олесь. — Дякую.
Директор махнув рукою, даючи зрозуміти, що розговор закінчено.
Олесь зайшов у свій кабінет, прибіраючи зі столу робочі папери, вимкнув комп’ютер, взяв стос із документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив охоронцеві на першому поверсі.
Додому не заїжджав. З машини подзвонив матері, запитав, як почувається, і попередив, що сьогодні не заїде — важлива зустріч. Не сказав, що їде у рідне місто. Мама зхвилюється, а в неї слабке серце.
— Усе, мамо, мені час. Якщо щось — одразу телефонуй. — Олесь поклав телефон і завів двигун.
На виїзді з міста заїхав на заправку, заправив бак, купив каву та пару вареників, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Хоча можна подзвонити й попередити, щоб партнери зачекали його в офісі.
Планів навідати когось із колишніх знайомих не було. Усі друзі роз’їхалися. Просто захотілося побувати там, де минуло дитинство. Олесь увімкнув радіо, салон наповнився мелодією сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мама почала частіше хворіти. Обстеження показало проблеми з серцем. Олесь запропонував їй переїхати до нього в обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мама наполегливо відмовилася. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Та їй ставало гірше.
Олесь умовив маму продати квартиру, додав грошей і купив їй окрему маленьку квартиру неподалік від своєї. Після цього він ніколи не повертався в рідне місто, хоча часто про нього згадував.
Невже можна забути перше кохання? Можливо, вона давно не живе там, але місто залишилося — і вулиця, і будинок, під вікнами якого він стояв і страждав від нерозділеного почуття. Досі, коли згадував про Олену, серце починало калатати. Ніколи більше ні до кого він не відчував чогось подібного. Наче залишив у тому місті своє серце назавжди.
На худу однокласницю Олену, яка нічим не виділялася серед інших дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи дорослішою, гарнішою, зовсім іншою. І Олесь уперше відчув, що у нього є серце — так сильно воно забилося в грудях.
З того часу він мріяв лише про Олену. З нетерпінням чекав Нового року, адже в школі буде вечірка, і він обов’язково запросить її на танець і розкаже про свої почуття. Нарешті, напередодні зимових канікул у школі прикрасили ялинку. Днем була ігра для молодших, а ввечері в актовій залі зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний він пропустив — не наважився.
Вечір добігав кінця, музика лунала швидка. Шансів запросити Олену ставало все менше. Олесь стояв біля стіни і нервував. Нарешті — мелодія, яку він чекав.
Він глибоко вдихнув. Зараз або ніколи. Сорвався з місця і кинувся до вікна, де сиділа Олена з подругами.
Серце билося так, що в очах потемніло. Олесь ледве дихав. Він простягнув руку Олені, дивлячись на неї з відчаєм.
Вона переглянулася з подругами, але несподівано усміхнулася йому. На очах у всіх він незграбно взяв її за талію. Вона поклала руки йому на плечі, і вони почали рухатися під музику.
Олесь тремтів. Він не бачив нікого навколо, ледве чуючи музику. Серце билося в горлі. Рожева помада на губах Олені пахла полуницею.
Музика раптом стихла. Олена відсторонилася й пішла до вікна. Щось сказала подругам — вони засміялися, поглядаючи на нього. Олесь почервонів і вийшов.
Напередодні її дня народження він прокрадався під вікна. Вивів на асфальті: «З Днем народження!» — і підписався «З. Л.» (З любов’ю).
В школі чекав, що Олена згадає про напис. Але вона навіть не дивилася в його бік. На вечірці вона запросила однокласників, але не його.
Розчарований, він пішов у її двір. Дощ змив напис.
На випускному Олесь знову підійшов до неї.
— Я скоро їду в інше місто… Я тебе кохаю.
— А я тебе — ні! — відрізала Олена й пішла.
Після цього він випив. Вступив до інституту й переїхав. Одного разу під час канікул побачив Олену з іншим.
Потім дізнався, що вона вийшла заміж. Він намагавТоді він усміхнувся, згадавши, як колись вірив, що без неї його серце перестане битися, а тепер воно було спокійним, ніби все минуле нарешті стало просто спогадом.
