Після заміжжя потоваришувала з сестрою чоловіка. Скрізь її запрошувала разом з дітьми: на всі дні народження, на відпочинок, на свята.
Вона мені нічого не дарувала, приходила з пустими руками, пояснюючи відсутністю грошей.
Я їй і так була рада. Все-таки не чужі ми.
Моїх двоє дівчаток трохи старші за її дітей, тому всю одежу віддавала для неї. По суті, одягала її двох донечок.
Сталося так, що я завагітніла третьою дитиною. Звісно, цією новиною поділилася з Олесею. Кому ж, як не їй могла розповісти про вагітність.
Олеся буквально аж затрусилася від зл0сті й закр ичала, що я негайно повинна зробити аб0рт. Навіщо народжувати зли дні? Що ми з чоловіком не зможемо виховати своїх дітей. Я мала б подумати, що на ноги треба поставити передовсім її дітей.
Опісля ще й наказала мені в обов’язковому порядку привезти для її дівчаток нарядні платтячка, бо вони йдуть на весілля. Я відповіла, що всю одежу, яку могла, вже віддала їй. Ті плаття, що залишилися, будуть завеликі. Якщо хоче, хай сама приїде і подивиться. Нікуди я не збираюся їхати – у мене є свої справи.
Вона знову обурилася і нагрубіянила мені.
Одне слово, крім лайки і приниження, я нічого більше не чула. Тепер осягнула, що Олеся весь цей час жодного разу не запросила нас до себе в гості. Жодного разу не запитала, як справи. Вона просто нас використовувала у власних інтересах.
Олеся ставилася до нас споживацьки. При тому, що її чоловік добре заробляв. І батьки допомагали. Але в неї ніколи не було грошей.
Після цього випадку я майже перестала з нею спілкуватися. На душі було пусто і сумно.
