З перших днів я подружилася з сестрою чоловіка. Жодне свято у нашій сім’ї не минало без неї. Новий рік, Різдво, Великдень і всі дні народження завжди святкували разом.
Вона приходила до нас, як до рідного дому. І подарунків ніяких не дарувала. Зсилалася на те, що в неї троє діток, а заробітки в чоловіка маленькі. Я з розумінням ставилася до того і допомагала, як могла.
З своєї донечки завжди віддавала одежу для її найменшенької Олечки. Старші в неї були сини. Вона навіть не дякувала за речі. Вважала, що так повинно бути.
Можливо, наша дружба тривала б ще довго, коли б не виникли нові нюанси. Я несподівано завагітніла і цією новиною під час зустрічі поділилася з сестрою чоловіка.
Її реакція мене злякала. Вона, на мій великий подив, дуже розсердилася і почала дуже кричати на мене.
Я запитала, що трапилося, чого вона так розійшлася. Відповідь мене просто вбила:
-Ти повинна мені допомагати, а не народжувати ще одну дитину. ;У тебе тоді не буде часу й сил готувати святкові застілля, ти не зможеш виїжджати тривалий час на шашлики. Дитина цілком забере твій час. Тобі не потрібна ця дитина.
Слова Нелі, родички чоловіка, мене приголомшили і я, зіславшись на погане самопочуття, мовчки спакувала речі, і ми з пікніка поїхали додому. Вже вдома про все розповіла чоловікові. Сказала, що більше не буду приймати за столом його сестру. Пора на таких застіллях ставити крапку. Наша сім’я за кілька місяців також поповниться – більше уваги треба буде приділити дитині. Хай він не ображається, але з мене годі.
Чоловік з розумінням поставився до такої ситуації. Сказав, що й справді, сестра поступила негарно. З часом, мабуть, оговтається і вибачиться за свої слова.
Мені стало байдуже до неї. Я не чекаю на її вибачення. Якщо людина думає лишень про себе, то вибачення нічого не змінить. Неля не зраділа моєму щастя, а навпаки забажала вбити його. Вона ж знала, що я дуже хочу народити ще одну дитину. Проте тривалий час у нас не складалося. Тепер Бозя благословила нашу сім’ю ще одним дитям і від того я була дуже щаслива. То чому ж Неля не розділила мою радість?
Водночас було боляче, що Неля стільки років не була щирою з нами – використовувала наші стосунки заради власної вигоди. Адже вона жодного разу протягом усього часу не запросила нашу сім’ю в гості на якесь свято. Усі застілля були лишень у нашій хаті. Дні народження вона також не святкувала. На пікніки їздили лишень з нашими продуктами.
Хай тепер спробує сама готувати для своєї сім’ї. Хай знайде таких, як ми були, вірних друзів. Хай поживе тепер сама наодинці зі своїми труднощами. Можливо, тоді по-справжньому оцінить нашу дружбу.
