Все своє дитинство я провела з Євгеном, ми жили по сусідству. Однолітки, ходили до одного класу, а потім й разом вступили до одного й того ж ВНЗ. Спершу між нами була суто дружба, а на першому курсі ми все частіше проводили час разом. Вчили пари, робили лабораторні, готувалися до іспиту. Самі не помітили, як закохалися, тож наприкінці першого курсу почали зустрічалися.
Чотири роки пройшли швидко та непомітно. На випускному вечорі під час святкування Женя зробив мені пропозицію, я відповіла згодою. Після навчання життя кардинально змінилося. Чоловій мій знайшов гарну роботу, а я готувалася до декретної відпустки.
Через декілька місяців ми стали щасливими батьками прекрасного синочка. Чесно кажучи спершу було дуже важко. Дитина плакала день та ніч. Через проблеми з животиком, вдома був постійний плач та крики. Я забулася, що таке здоровий сон та відпочинок. Женя мені допомагав, сидів та дивився за нашим сином, але ж він ще й працював, тому більшість часу з дитиною була я.
Через декілька місяців стало легше, але у нас трапилася нова проблема. Моя менша сестра Оксана, яка теж народила донечку рік тому, почала залишати на мене свою дитину. Коли я ще була вагітною, то часто проводила час зі своєю племінницею. Міняла підгузки, співала колискові, носила на руках та колихала.
Та зараз, у мене в самої багато клопоту зі своєю дитиною, а тут сестра ще свою підсуває. Сама ж прикривається роботою, мовляв, грошей не вистачає потрібно було раніше вийти на роботу, а Світланку немає з ким залишити. Тому вона зухвало приїжджає до мене та залишає доньку, не питаючи мого дозволу.
Я все розумію, рідним потрібно допомагати, але ж тоді, коли є така можливість. Набравшись сміливості, вирішила відмовити сестрі.
Коли вона знову принесла мені Світланку та залишила в дитячій на дивані, я взяла малечу на руки та пішла за Оксаною. Вона навіть не підозрювала, що на неї чекає така несподіванка. Біля вхідних дверей віддала Світланку назад сестрі та повідомила, що маю власні справи.
Реакція у неї була миттєвою. Сестра почала кричати, що я негідниця та погана тітка, яка не хоче підтримувати родинні зв’язки та приглянути за племінницею.
На разі ми не спілкуємося. Мені самій неприємний цей конфлікт, але я не можу справлятися з двома малими дітьми одночасно. Невже вона не розуміє, що я теж людина, яка потребує відпочинку?
