Ми з сестрою майже однолітки. Точніше між нами різниці лише одинадцять місяців. ЯК так вийшло – мама і сама не знає.
Ми з Лорою завжди і всюди разом. Навіть завагітніли з різницею у місяць. Тільки я вийшла заміж, а вона – ні.
Ми народили прекрасних діток. Я синочка, а Лора – доньку.
Щоб нам було легше, поки діти маленькі – ми з чоловіком придбали квартиру у тому ж будинку де живуть мої батьки.
Але сталося зовсім інакше. Лора почала все частіше залишати на мене свою дитину, а сама відлучалася по справах.
Спочатку я не звертала на це уваги, але потім сестра зовсім перестала годувати свою дитину і приходити за нею. Моя племінниця жила в мене.
Так як грудне годування дуже важливе для таких малюків, то мені нічого не залишалося, як самій годувати і свого сина і дочку Лариски.
Сама ж Лариса познайомилася в інтернеті з якимось чоловіком і поїхала до нього вгості аж в Прагу. Подумати тільки. Це ж не мати, а якась зозуля.
Вона покинула свою шестимісячну дитину і помчалася світ за очі. Навіть нікому нічого не сказала. Просто в голові не вкладається.
А я ж теж не можу бавити одразу двох малюків. Мені дуже важко, я втомлююся. Діти ростуть і їм потрібний і догляд, і одяг, і засоби гігієни.
Я переживаю, що мій чоловік розлютиться і одного дня, поставить мені ультиматум, чи сестра забирає свою дитину, чи він просто піде від мене . Він ж нас забезпечує. Замість того, щоб щось собі купити – він витрачає гроші на дитину моєї сестри.
Так, мені дуже шкода ні в чому не винну дівчинку, але ж я не можу нею опікуватися постійно.
Лариска від нас трубку не піднімає і на повідомлення не відписує.
Батьки мої вже не мають здоров’я з такими малими дітьми сидіти, та й до інтернату віддавати дитину при живій матері ми не можемо.
Я просто не знаю, як бути далі. Так, дівчинка мені не чужа, але ж і я їй не рідна мати.
А як Лариска взагалі не повернеться, або приїде за років десять і скажу дитині, що вона її мама. Мама, яка покинула і знати не хотіла як її дитина. А тут отримає дорослу і самостійну дівчинку.
Та й мені не дуже хочеться розлучатися з дитиною. Я її вже люблю, як свою рідну. Навіть не роблю різниці між нею і своїм сином.
А як вона підросте і почне мене мамою називати, а чоловіка мого татом, як ми їй маємо пояснити що це не так?…
