Моя мама завжди говорила мені, що родина і родичі, це святе. Потрібно підтримувати родинні зв’язки, і якщо хтось потребує в допомозі, допомагати. На те ми й родичі, щоб підтримувати одне одного. Я пам’ятаю мамину настанову і повністю погоджуюся з нею.
Я виросла, вивчилася, працювала в столиці. Познайомилася з Юрієм, як потім вийшло, моїм майбутнім чоловіком. Коли поїхали знайомитися до його батьків, а живуть вони в прекрасному містечку біля моря, бабуся Ігоря запропонувала переїхати. Вона поговорила з нами. Розповіла про свій бізнес, який можна так назвати. І сподівається, що ми з Юрієм продовжимо її справу. Бабуся займалася тим, що влітку здавала кімнати відпочивальникам. Дохід гарний, вистачало на весь рік жити.
Вірі Миколаївні шістдесят п’ять років. Стомилася, відпочивати мріє. А діло в неї прибуткове, тим більше, що в сусіда викупила землю. Потрібно розширятися, сама вже не подужає. От і запрошує нас продовжити справу. Ми довго роздумували. Переїхати, чи залишитися в столиці. Там у нас є гарна робота, та й перспектива намічається. А тут своє діло, працювати виключно на себе. Довго думали, і таки вирішили спробувати себе на березі моря.
Наступного року першими нашими квартирантами були моя мама з татом. Я маю на увазі, із родичів. Взагалі в пляжний сезон від квартирантів відбою немає. Мені сподобалося. Тим більше, що працюємо на себе. Мама і тато задоволені відпочинком. А коли збиралися додому, дали нам гроші:
– Доню, це за проживання. Адже ви здаєте квартири, а два тижні ми жили в одній із них. Я думаю буде правильно, коли ми заплатимо за проживання.
Я не брала ті гроші, адже це мої батьки, яка плата може бути? Та мама залишила їх під скатертиною, а коли була вже в дорозі, зателефонувала мені й сказала де їх забрати.
Вдома вони розповіли всім родичам, як добре відпочили, і радять поїхати й іншим.
Краще б вони того не говорили. Першою зателефонувала, а потім приїхала троюрідна сестра. Кімнату ми їм тримали не заселеною. Коли вони приїхали, ми з чоловіком гарно їх пригостили, показали де їхня кімната, і озвучили суму, яку потрібно заплатити. При чому для родичів у нас діє гарна знижка. Сестра кілька секунд стояла мовчки, а потім шепотом сказала:
– Я думала, що ми житимемо безплатно. Таких грошей у нас немає.
– Але ж, Олено, у гарячу пору ми тільки й заробляємо. А десять днів ви будете жити, і харчуватися нашим коштом. А я від цього що маю? В мене такий дохід, і по другому не буде.
Сестра з родиною, а їх приїхало п’ять осіб, переночували, і другого дня зі сваркою про те яка я жадібна покинули наш будинок. Я взагалі не розумію, куди вони їхали? Щоб моїм коштом відпочивати?
Це стало відомо всім іншим родичам, і від тих пір до нас їхали лише ті, хто вважає правильним платити за відпочинок. Інші родичі перестали навіть вітатися. Можливо я не права?
