Сестри, або Плата за нерозділене кохання…
Мати дуже любила актрису Наталю Сумську, тому й назвала доньку її іменем.
Батько пішов від них з мамою, коли Наталі було вісім років. Життя стало важчим, але зате припинилися щоденні сварки. Наталя вже була достатньо дорослою, щоб розуміти, через що сварилися батьки.
Мати кричала, що батько не може пройти повз жодної спідниці. Наталя не розуміла, як молоді й гарні жінки могли погоджуватися на стосунки з батьком, знаючи, що в нього є дружина й донька.
Набридло. Не можу слухати твоїх безпідставних докорів. Краще з друзями проведу час, ніж із тобою, кричав батько і йшов, грюкнувши дверима.
Наталі раділа, коли батька не було вдома. Мати не плакала, ніхто не кричав. До того ж, батько не займався нею. То був на роботі, приходив додому, коли Наталя вже спала. А у вихідні йшов до друзів.
Одного разу батьки сварилися дуже сильно, кричали одне на одного, Наталя чула дзвін розбитого посуду.
Тобі байдуже на нас, на доньку. Ти кидаєш не лише мене, а й її. Звісно, ти думаєш лише про жінок…
То я можу забрати її з собою, відповів батько.
А твоя нова дружина не буде проти? В неї вже є син, за яким вона не дивиться, справжній бандит росте…
Наталя сиділа у своїй кімнаті й затискала руками вуха, щоб не чути криків. Їй було страшно й тривожно. Але раптом усе стихло. Вона відняла руки від вух, але виходити з кімнати боялася. Потім прийшла мати з почервонілими від сліз очима.
Налякалася? Не бійся. Мати обійняла Наталю. Так вони сиділи якийсь час.
А тато? Він пішов від нас? До іншої тітки?
Ти все чула? Пробач, я зовсім забула про тебе. Нічого, ми впораємося, так? Чаю хочеш? З печивом?
Хочу.
Посиди тут, я трохи приберуся на кухні й прийду за тобою, сказала мати й пішла.
Посидівши трохи у кімнаті, Наталя все ж вийшла. Мати мітлою збирала з підлоги уламки посуду й плакала. Наталя непомітно повернулася до себе.
На літні канікули мати відправила Наталю до бабусі, матері батька. Вона добре ставилася до них із мамою, а свого сина лаяла. Наталя, звісно, сумувала за мамою, але бабуся казала, що матері потрібно заспокоїтися й знайти нормального батька для Наталі.
Мені ніхто не потрібен, окрім мами, твердила у відповідь Наталя. Мати приїхала за нею наприкінці серпня, перед самим школярством. Вони дуже зраділи одна одній, довго обіймалися. Наталя не відходила від матері ані на крок.
Іди, збирай свої речі, відіслала бабуся онуку.
Спочатку дівчинка не прислухалася до розмови дорослих.
Коли доньці скажеш? раптом почула Наталя бабусин голос.
Скажу. Дякую вам за допомогу, ухильно відповіла мати.
Та нема за що. Ти ні в чому не винувата. Приїжджай, коли схочеш, й привози доньку. Може, поки залишиш її в мене?
Я не хочу залишатися! Я хочу поїхати з мамою! з криком влетіла на кухню Наталя.
Вона нічого не зрозуміла, але злякалася, що мати залишить її у бабусі назавжди. Але мати забрала її до міста. Тепер Наталя часто заставала матір задумливою, з посмішкою на губах. І їй від цього також ставало гарно й весело.
Одного разу мати прийшла додому не сама, а з якимсь чоловіком. Він подарував Наталі коробку цукерок. Мати сказала, що дядько Борис тепер буде жити з ними.
У школі в деяких дівчат були вітчими. У когось нормальні, купували дівчатам усе, що вони захочуть. «Краще за тата в сто разів!» хвалилася Оксана. А Марина похмуро й із заздрістю дивилася на неї. У неї вітчим був суворий, лаяв за двійки й нічого не купував. Наталя дуже боялася, що дядько Борис виявиться таким самим. Та ні, він купував їй шоколад і морозиво, а мати поруч із ним виглядала щасливою. І Наталя заспокоїлася, хоча й трималася осторонь від дядька Бориса й вважала його чужим.
Її життя мало змінилося, хіба що не було сварНіколи вже Наталя не змогла забути, як мати віддала всю свою любов іншій дитині, а вона так і залишилася самотньою зі своїм болем.
