Нещодавно пережив незвичайну подію. У хірургічне відділення привезли хлопчика у вкрай важкому стані. Була погана погода – низька видимість, і машина, в якій він повертався додому, втрапила в ДТП.
За свою лікарську практику я ще такого не стрічав. Хлопчик пережив серйозну автотрощу, але залишився, дякувати Богу, живим. Правда, з множинними переломами. Його невідкладно треба було оперувати. Через відкриті переломи він втратив дуже багато крові. Життя Ігоря висіло на ниточці, дорога була кожна хвилина. Але виникла проблема, яка могла бути фатальною для малого. Я, лікар з двадцятирічним стажем, був розгубленим: «Що робити?»
Після проведених аналізів з’ясувалося, що в Ігоря друга група крові з резусом мінус. У нашому банку крові не було такої групи. Терміново шукали донора.
За мить після поступлення хлопчика в лікарню до нього прибула вся родина: тато, мама і маленька сестричка.
На жаль, у батьків була інша група крові, яка не підходила маленькому Ігорчику, – три плюс. Батьки були розгублені: що ж робити? Наш заклад замовив відповідну гропу крові з донорського центру, яка прибуде аж через дві години, що могло бути надто пізно.
Сестричка Ігорчика, що весь час переполохано спостерігала за своїми батьками, раптом заявила: «Візьміть мою кров!» У Аліни також була друга група з резусом мінус.
Дівчина, вочевидь, не зовсім розуміла процедури, але сміливо погодилася на забір крові для братика. Перед тим, як зайти в маніпуляційну кімнату, вона навіщось почала прощатися зі своїми батьками. Аліна підійшла до своїх батьків і обняла їх. Потім вимовила:
-Тату, я дуже тебе люблю. Я любила з тобою гуляти. Особливо кататися взимку на санчатах, а влітку – на велосипеді. І тебе, мамочко, люблю дуже-дуже. Я хочу, щоб ти в ці хвилини була зі мною.
Я зрозумів, що дитина сприймає забір крові як завершення життя. Підійшов до Аліни, погладив по голівці і сказав, що все добре. Ця процедура навіть не болюча. І ніхто від забору крові не йде з життя. Хай вона не хвилюється. Їй випала дуже благородна місія – врятувати свого братика, який через транспортну пригоду втрапив у страшну халепу. Йому без неї, сестрички Аліни, не вибратися з ситуації, в якій він опинився. А вона – дуже смілива і добра дівчинка.
Дитина мене настільки розчулила, що я пообіцяв її вписати в список почесних донорів нашого закладу і подарував одну з м’яких іграшок, які прикрашали нашу маніпуляційну кімнату.
Медсестра повела Аліну в маніпуляційну, а я пішов у операційну, приступив до операції, яка тривала майже до опівночі. Проте все склалося успішно – хлопчик вижив і, коли прийшов до тями, запитав: «Де моя сестричка? Я хочу її бачити. Вона постійно була зі мною. Де вона?».
Я розповів Ігорчику, що саме сестра Аліна врятувала йому життя, здавши в критичні хвилини власну кров. Коли дівчинка прийшла провідати брата, першими її словами був вигук: «Я весь час просила Бога, щоб він тебе врятував».
І справді, життя малого висіло на волосині. Але сталося диво! Я сам не вірив, що хлопець після таких складних переломів, буде цілком здоровим. А склалося все саме так! І я тепер знав, що допомогла йому передовсім його сестра – її молитви і кров!
