Дорогая свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, тривожно запитала:
— Ти один?
— Ну так… — здивовано відповів Олег.
— А де Оксана?! Вже пішла? Кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мам, ти про що? — Олег знизав плечима, не розуміючи, до чого ці питання.
— Значить, я запізнилась… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню й сіла на край дивана, ніби боячися зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мам, що трапилося? — Олег насторожився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього допитливий погляд, наче він приховував якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Олег збентежився, не розуміючи, куди клонить мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за маячня?! — Ганна Іванівна засунула руку у сумку, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою та рішуче сунула її Олегові. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скринці. Запрошення на розлучення!
Олег узяв листівку, пробіг очима текст, написаний акуратним почерком: «Дорогая свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Оксана». Він завмер, не вірячи очам.
— Мам, ти серйозно думаєш, що це правда? — запитав він, намагаючись приховати здивування.
— А ти хочеш сказати, що це я сама собі написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос дзвенів від образи.
— Та ні, просто… Оксана? Серйозно?
— Хто — Оксана?
— Ну, твоя невістка…
— Олеже, годі крутити! Розказуй, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мам, заспокойся, все нормально. Оксана на роботі… мабуть. Вранці все було як завжди. Це, напевно, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Олег ніяково почухав потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха примружила очі, відчуваючи, що історія набуває драматичного повороту.
— Вона розсердилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я весь не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане варити. Жарт же…
— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — як жарт?! — Ганна Іванівна зірвалася з дивана, її очі блищали від матеріного гніву.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгорілася…
— Усе, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала на кухню. — Де той борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Олег розгубився, ідучи за нею.
— Будемо їсти. Ти зрозумів?
— Мам, він несмачний…
— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, швидше!
Ганна Іванівна впевнено знайшла каструлю з борщем, поставила на плиту, запалила газ.
— Іди сюди! — її голос звучав, як наказ командира.
— Мам, ну… — Олег спробував заперечити, але замовк під її суворим поглядом.
— І ще — неси ключі від квартири!
— Це навіщо? — він завмер.
— Неси, сказала!
Олег, понуро зітхнувши, приніс ключі. Матір одразу забрала їх і сховала у кишеню своєї старенької кофти.
— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ у дві тарілки.
Вона перша взяла ложку й почала їсти, не відводячи погляду від сина. Олег неохоче послідував її прикладу.
— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Іванівна підняла брову, доїдаючи свою порцію. — Нормальний борщ!
— Ну, у тебе все одно краще… — пробурмотів Олег, перевертаючи ложкою в тарілці.
— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Швидше бери ложку і їж, поки не охололо!
П’ять хвилин за столом панувала мертва тиша, яку порушували лише звуки ложок. Коли Олег доїв, він простягнув руку:
— Мам, я все. Давай ключі.
— Не дам, — Ганна Іванівна лукаво усміхнулася. — Спочатку виконаєш домашнє завдання.
— Яке ще завдання? — Олег остовпів.
— Ось таке. Он там, на полиці, лежить книга «Кулінарні шедеври для всієї родини». У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості. І ти, мій любий, особисто приготуєш три страви з цієї книги!
— Я?! — Олег мало не поперхнувся.
