Олена Ковальчук сиділа у вікні, за вікном дощило, таке літнє дощечко, вже пробивалося сонце, а краплі ще падали, мов неспішний вальс. Вона чекала Марічку, що підмінялась з роботи, сама щойно прийшла, вирішила замаринувати вечерю і розглядала хмари.
Коли моя донечка дорослішає, вже і з хлопцем зустрічається А цей її Дмитро не до вподоби мені. Старший за неї, якийсь туманний, в очі не дивиться, думала Олена. Як же сказати це Яночці? Вона вперше посправжньому закохана, а якщо я розібю їхні стосунки, стану її ворогом номер один. Я вже натякала, що Дмитро не її, а вона й не звернула на це увагу. Ох, як би знала, як правильно
Олена виховувала Марічку сама, ніколи в шлюб не вступала. Коли вчилась на третьому курсі Київського університету, мала хлопця Вадима Соловія, ще студента. Але його вигнали в кінці третього курсу. Олена була рада, бо зрозуміла, що чекає дитина, і вирішила сказати йому.
Ну і вигадала нічого, бурмотнув він, як я можу знати, що це мій дитина? Мені діти не потрібні, грубо відповів і зник.
Олена була в шоці, навіть не встигла пояснити, що без нього у неї нікого не було. Він просто зник, не підходив до неї в університеті, вже крутиться з іншими дівчатами. Після вигнання він і більше не зявлявся.
Донечко, щось сталося? спитала мати Тетяна, коли побачила, що Марічка плаче в кімнаті.
Мамо, Вадим мене залишив а я вагітна, зізналася донька.
Що? Я ж тобі скільки разів казала думай головою! Ти ще на третьому курсі, треба закінчити університет, а не дітей виховувати. Ти не впораєшся, дитина зіпсує все життя, а я тобі не буду допомагати, не розраховуй на мене. Тетяна була сувора, і наполягала, щоб донька розлучилася з дитиною. Іди до лікаря, розмовляй з лікарем, ти вже доросла і сама відповідальна.
Тетяна дивилася на доньку холодним, безжальним поглядом, який болів глибше, ніж її слова. Олена зрозуміла, що підтримки з боку мами не буде.
Наступного дня Олена пішла до лікарні, черги майже не було. Перед нею сиділа молода жінка з животом і її донечка шість років. Коли відчинили двері, і інша пацієнтка вийшла, мати піднялася, тримаючи живіт:
Донечко, зачекай тут, я швиденько.
Жінка зайшла в кабінет, а дівчинка сіла поруч з Оленою. У лікарні дітям нудно, тому маленька Марічка спочатку розглядала постери, а потім подивилася на Олену. Вона мала веснянки на носі, була світла, постійно штовхала ногами. Поглянувши в очі, вона усміхнулася.
Тітко, чому ти така сумна? Хворієш?
Ні, просто не стала пояснювати дитині.
Ти маєш дітей?
Ні
Шкода, моя мама каже, що діти це щастя. Я її щастя, сміялась Марічка. І хоча іноді я балуюсь, вона мене ругає, а потім каже, що я її радість. Мама каже, треба завжди посміхатися і не плакати. Вчора Мішко потягнув мене за косичку, я заплакала, а мама сказала, що треба посміхатися. Я усміхнулась, і Мішко підкинув мені цукерку. Тепер ми знову дружимо.
Олена розсміялася. Дитяча щирість розтопила її серце. Вона раптом зрозуміла, що її свідомість змінилася.
Що я тут роблю? Хоч і Вадим мене кине, і мати проти, я не буду здаватися
Тим часом вийшла мати Марічки, вони обнялися і трималися за руки. У цьому теплі і силі Олена миттєво підскочила і вибігла з лікарні. Її ноги привели до діда Катерини, матері батька. Хоч після розлучення з батьком Тетяна вже не спілкувалася зі свекрухою, Олена часто навідалася до бабусі, яка дуже любила онуків.
Приходь, онучко, навіть якщо мама проти, я допоможу, можеш жити у мене. Ти справишся, я підтримую. Не важко, а потім дякуватимеш, усміхалась бабуся, погладжуючи голову.
Олена зголосилася, розмірковуючи про те, як правду казала бабуся.
Моя Марічка це моє щастя, моє життя, моя радість, все для мене. Не можу уявити, як би жила без неї.
В тот самий момент вона почула, як хтось крутить ключ у замку донечка прийшла. Марічка виглянула в прихожій і розплакалася.
Донечко, що сталося? обійняла її мати і посадила за стіл.
Дмитро?
Так, відповіла Марічка, і знову заплакала, новою хвилею емоцій.
Олена не знала, що робити, дала склянку води, донечка випила, а мати погладила її плече і обійняла міцно. І сама захотілося плакати. Час пройшов, Марічка заспокоїлася, очі ще червоні, але вже не плакала.
Виявилося, що Дмитро одружений, дружина живе в Дніпрі. Олена, коли зустрілася з ним, помітила, що він сховистий і не хоче відповідати на питання. Інтуїція її не підвела щось було підозріле.
Мамо, він одружений, нарешті прозвучало після ридань.
Ти ж не підозрювала? спитала мати.
Ні, мамо У нього в Дніпрі дружина і діти. Він у нас по роботі в довгостроковій відрядженні, орендує квартиру. Я була у нього частіше, жодної жінки не бачила.
Як ти дізналася? Він тобі не сказав?
Ні. Приїхала його дружина, не знала про це, і, коли Дмитро був у ванній, вона взяла його телефон, прочитала наші переписки, знайшла мій номер і записала.
Олена не бачила в цьому трагедії, навпаки, була трохи полегшена, бо зрозуміла, що Дмитро підступний. Вона була впевнена, що Марічка ще знайде справжню любов.
І що? Вона тобі подзвонила?
Так, запросила зустрітися в кафе. Дружині нічого не сказали, вона просто спокійно попросила залишити її чоловіка, бо у них двоє дітей. Це був як гром серед ясного неба! виговорилася Марічка, вже не плачучи.
Не винуй себе, це його хитрість, і слава Богу, що так сталося. Якщо б ти знала, що він одружений, ти б не зустрічалася з ним, заспокоїла мати.
Звісно, мамо. Я сказала його дружині, що більше не буду з ним, і занесла його у чорний список, твердо відповіла Марічка.
Молодець, донечко.
Олена розуміла, що це не перший і не останній підлий чоловік у її житті, і боляче за донечку.
А що з Дмитром? Він з тобою поговорив?
Кілька днів тому він дзвонив, я йому сказала, що кінець, і більше ні з ким не зустрічатиму, сказала Марічка.
Дочко, я розумію, що важко, але ти правильно вчинила.
Тут Марічка знову заплакала, бо ще не все сказала.
Мам, я ще хочу сказати я я вагітна проробилося крізь сльози.
Який термін? спокійно спитала Тетяна. Усе старе піднялося з самого дна душі.
Приблизно два місяці, майже прошепотіла донечка, опустивши очі.
Ці слова вразили маму в саму глибину серця. Все повторюється Вона дивилася на свою дорослу донечку, на ту, за яку вона не зламається. І розуміла, що саме зараз Марічці потрібна її підтримка.
Нічого, донечко, все буде добре. Приходь, я допоможу. Це твоє дитина, наш онук чи онучка, будемо його любити. Я тобі допоможу у всьому.
Мамочко, ти найкраща, я знала, що ти скажеш.
Не хвилюйся, ми справимося.
Через деякий час Олена бачила Марічку з маленьким хлопчиком у бежевій упаковці з синім бантом, який прийшов з пологового будинку. Прийшовши додому, Марічка була в захваті: кімната була заповнена кульками і квітами, бабуся підготувала все для внука і улюбленої донечки. Стояла колиска, візок і розкладені іграшкипогремушки. Олена і Марічка посміхалися одна одній, бо щастя нарешті оселилося в їхньому будинку. А щасливі завжди посміхаються.
