— Дякую, мамо. — Ярослав відсунувся від столу й потягнувся. — Піду трохи прокатаюсь. Не хвилюйся, буду обережним, та й машин увечері вже мало.
— З того часу, як купив авто, тільки з ним і проводиш час. А тобі вже женитися пора. Правду кажуть — машина для чоловіка на першому місці.
— Мамо, не починай, — Ярослав підійшов і обійняв її. — Ти ж знаєш, як я мріяв про своє авто. Накатаюся, трохи відпочину — тоді й про сім’ю подумаю. Чесно-чесно.
— Гаразд. Тобі вже майже тридцять, а ти все граєшся, як хлопчик. — Мама потіпала сина по волоссю. — Іди вже.
Ярослав вийшов із під’їзду, підійшов до своєї машини й струснув пухкі сніжинки з лобового скла. Посвідчення у нього було давно, ще батько дозволяв керувати старим «Запорожцем», поки той не розбився. Досвіду вистачало. Просто Ярослав ще не натішився справжнім відчуттям власного автомобіля.
Він довго збирав гроші, ретельно вибирав. І тепер щовечора їздив містом, іноді виїжджаючи на трасу. Якщо хтось голосував на дорозі — підвозив, грошей не брав.
Сів за кермо, повернув ключ із задоволенням прислухався до гуку мотора. Потім додав гучності на радіо й повільно виїхав із двору.
У світлі фар блищали сніжинки, що падали на вітрове скло. Зима цього року почалася різко, і за кілька днів навалило багато снігу. Ярослав без мети їхав вулицями. На одній із них побачив жінку з дитиною, що голосувала. Він зменшив гучність, зупинився й опустив пасажирське вікно.
— До вул. Лесі Українки підвезете? — Жінка заглянула у вікно.
Вона була молодою і гарною.
— Сідайте, — Ярослав кивнув на пасажирське крісло поруч.
— А скільки це коштуватиме? Їхати ж далеко, — спитала вона, все ще стоячи біля вікна.
— Не хвилюйтеся. Я з гарних дівчат грошей не беру. — Але, побачивши, як вона відступила, поспішив додати: — Двісті гривень вас влаштують? Та сідайте вже, я ж не кусаюся, — засміявся він.
Молода жінка відкрила задні двері й посадила наперед сина років п’яти, потім сіла поруч. Ярослав вирулив на головну дорогу.
— А скільки в тебе коней? — спитав хлопчик ззаду.
— Коней? — Ярослав здивовано підняв брова. — А я й не знаю.
— Як то не знаєш? — не вгавав допитливий пасажир.
— Дивись, коли я купував авто, то вибирав його за зовнішнім виглядом і комфортом. А от потужність двигуна мене не дуже й хвилювала. А ти, як я бачу, добре в цьому розумієшся?
