У душі знову осіло щастя
Вже не вперше Марічка помічала, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Намагався непомітно, гладив пальцями і відпускав, озираючись, чи не бачить дружина. А вона вже кілька разів питала:
Що, знову болить, Тарасе? Треба б до лікаря звернутися.
Пройде, буває, зараз відпустить, завжди відповідав він.
Девять років жили разом Марічка з Тарасом у селі, куди приїхали після інституту. Він закінчив агрономічний, а вона педагогічний. Але Марічка так і не пішла працювати, бо Тарас любив господарство: дві корови, вівці, порося, кури та качки за всіма треба доглядати. Вона й залишалася вдома, весь день на ногах. Тарас працював у колгоспі.
Марічку з тринадцяти років виховувала бабуся батьки загинули у пожежі, а її тієї ночі не було вдома. Тарас був із цього села. Але через три роки після весілля помер його батько від серцевого нападу, а ще через два мати.
Так і залишилися вони з дружиною самотні. Все було добре, але дітей не було. Обидва чекали й молилися, Марічка плакала вночі, благала Бога дати їм дитину. Та поки що нічого.
Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, але знову схопився за серце. Не встигла дружина підбігти, як він впав на підлогу серце зупинилося. Швидка приїхала, але вже було пізно.
Після похорону Марічка довго плакала, думала на самоті:
У тридцять років сама Чому так несправедливо? Любила його, а Бог забрав. Всех забрав. У чому ж моя провина?
Вранці заходила до хліва, доїла корову й плакала:
Навіщо мені це господарство? Роблю все через силу, бо шкода худобу ридала, гадаючи, що ніхто не чує.
Але чула Олена Петрівна, сусідка, завуч у школі. Одного разу зайшла:
Марічко, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай худобу, навіщо тобі самій? Знаю, що в сусідньому селі в школі вчителька пішла. Може, влаштуєшся? У нас усі місця зайняті, а там початкова школа. Старші діти вже до нас їздять. Всього пять кілометрів. Хоч серед людей будеш. Погодься, ти ж педагог.
Дякую, Олено, дякую погодилася Марічка.
До літа продала вона худобу, а вже до вересня перебралася в сусіднє село. Зявилася там гарна Марічка Олексіївна, поселили її у великій хаті. Прибрала, вимила вікна, все перемила.
Ну от і почалося моє нове життя, говорила вголос. Тільки паркан звалився, хвіртка не закривається треба якось полагодити.
Звернулася по допомогу виділили дошок. Але робити треба самій.
Ганю, звернулася до сусідки, яка розвішувала білизну, підкажи, до кого звернутися, щоб паркан поставили. Матеріал є.
Ганя витерла руки о фартук, підійшла ближче:
Є у нас тесля, золоті руки, але пє. Без пляшки не працює. Вінка його зіпсувала як одружилися, так і пють обоє. Дві доньки були чотирьох і двох років, але півроку тому опіка забрала. Не ходи сама, я як побачу Миколу скажу.
Дякую, Ганю.
Наступного дня сусідка прийшла:
Бачила сьогодні Вінку біля магазину. Завтра зранку прийдуть. Тільки купи дві пляшки вина інакше не почнуть.
Так і вийшло. Прийшли зранку Микола з Вінкою, обидва з перегаром. Кинув інструменти у дворику, озираючись. Марічка вийшла.
Здорово, господине, гукнула Вінка. Чоловік кивнув.
Зімятий, кудлатий, неголений але очі ясні й чисті. Марічка на мить завмерла нагадали їй вони погляд покійного чоловіка.
Ось дош
