Новина про третю вагітність стала для мене справжньою несподіванкою. Не буду приховувати – ми з чоловіком не планували цієї дитини, тому дали собі певний час на роздуми. Я проти переривання вагітності, але потрібно тверезо оцінювати ситуацію. Чи зможемо ми виховати цю дитину, як годить, чи буде у нас фінансова можливість підняти на ноги трьох дітей?
Я не хотіла радитися зі своєю мамою, адже її відповідь буде однозначною – діти дар божий. Якщо я завагітніла – значить потрібно дати життя немовляті. Зі свекрухою у мене не надто близькі та довірливі стосунки, тож остання надія була на мою подругу Лесю. Вона також була мамою двох діток.
-Знаєш, думаю, ти вже надто стара для того аби народжувати. Ти думала про ризики для дитини. Почитай статистику, чим старшою є породілля, тим гірше це для немовляти. Крім того, це знову недоспані ночі, підгузки, дитячий плач та істерика. Тобі це все потрібно зараз, коли двоє старших можуть самі про себе подбати.
-Та я це все прекрасно розумію, але ж це невинне життя. Наша дитина. Як можна так просто від неї відмовитися? До того ж деякі дитячі речі у мене залишилися від попередніх дітей. А візочок й ліжечко можна буде взяти у тебе, твій Данилко з них уже виріс.
-Ще б чого! Я тобі що безплатний магазин, якщо щось потрібно – то купуй, а за просто так я тобі нічого не даватиму.
-Нічого, що я майже всі речі своїх дітей віддала твоїм за «спасибі». Це так ти мені віддячуєш?
-Це твій прорахунок, а не мій.
Ми розійшлися на підвищених тонах. Після тієї зустрічі Леся ще кілька разів телефонувала, але не для того аби перепросити. Вона знову лякала мене ймовірністю народити неповноцінну дитину й наполягала на перериванні вагітності. Звісно, її думка для мене більше не мала жодного значення. Своє справжнє обличчя вона продемонструвала нещодавно.
Чесно сказати мені дуже образливо. Я дружила з Лесею ще зі студентських років. Ми сиділи за однієї партою. Вона була дружкою на моєму весіллі. Я хрещена мати її старшого сина. Чому за всі ці роки нашого спілкування я не розгледіла її жадібності. Якби на моєму місці опинилася Леся, я б підтримала подругу й без зайвих питань віддала старі дитячі речі своїх дітей. Шкода, що вона вчинила зовсім інакше стосовно мене.
З чоловіком ми вирішили залишити дитину. Хоч і буде важко, а в фінансовому плані ми можемо не витягнути трьох дітей, але головне – ми будемо дружньою родиною, яка дасть цій дитині любов та піклування.
