Мамо, ну вже ж почала! нетерпляче кинув Кирило, навіть не відражаючись від мобільного. Я ж казав, зайнятий!
Зайнятий стає! Ганна Павлівна вдарила мокрою ганчіркою об стіл. Уже сорок на весні, а звички як у школяра! Кириле, прошу тебе, завези до бабусі. Вона вчора дзвонила, скаржиться, що дуже кволе.
Мам, у мене зустріч через годину! Важлива! Кирило нарешті відірвався від екрана й подивився на матір. Поїду потім, увечері чи завтра.
Завтра, післязавтра… Ганна Павлівна сіла навпроти сина, стомлено зідхнула. Твоя бабуся вісімдесят три роки прожила, а ти все причини знаходиш не відвідати її.
Не заспівуй цю пісню! Кирило схопився, сунув мобільний в кишеню. Я працюю, розумієш? Заробляю! А не як деякі, що вміють лише бурчати!
Ганна Павлівна здригнулася від синової грубості, але мовчала. До таких розмов звикла. Кирило завжди був різким, особливо коли діло сягало родинних обовязків.
Гаразд, стихо промовила вона. Тоді сама поїду. Така біда машина в ремонті, а на автобусі подорож дві години в один бік…
Та й що? Кирило натягував куртку. Їдь на автобусі, що тут такого? Чи виклич таксі!
На таксі дорого, сину. Пенсія мала мала, ти ж знаєш.
Знаю, знаю! Кирило вже стояв у дверях. Слухай, мам, давай потім поговоримо? Я справді спішу!
Двері грюкнули. Ганна Павлівна лишилася одна на кухні, де ще віяв запах борщу, що варила для сина. Кирило навіть не торкнувся їжі.
Підійшла до вікна, побачила, як син сідає у свою нову машину. Гарна, дорога. Кирило пишався нею, часто розповідав знайомим про її переваги. А от матір до баби не відвезтис часу немає.
Дістала з сумки зношений гаманець, перерахувала гроші. На таксі до бабусі дійсно дорого. Довелось їхати автобосом.
Узяла торбину з гостинцями для свекрухи, замотала голову хусткою та вийшла на Подолі. До автобусної зупинки хвилин пятнадцять пішки. Ганна Павлівна йшла поволі, інколи зупиняючись перевести дух. Серце востаннє часто підводило, та до лікарів не йшла. Час шкодувала і гроші.
На зупинці довелось чекати півгодини за Дніпром. Автобус приїхав переповнений, Ганна Павлівна ледве влізла всередину. Їхати довго, із пересадкою. Молодь сиділа в навушниках, впялившись у телефони. Ніхто не поступився місцем літній жінці.
Нарешті дісталась до села, де жила Кирилова бабуся. Старий дім стояв на околиці, оточений зарослим садком. Відчинила хвіртку, пройшла стежкою до дверей.
Бабусю! покликала вона, стукаючись. Це я, Ганна!
Двері відчинились не відразу. Марія Петрівна, мати покійного чоловіка Ганни Павлівни, стояла на порозі, спираючись на палицю. Бабуся помітно схудла.
Ганнусю! зраділа вона. Я
Але коли того ж вечора задзвонив телефон від сусідки Марії, повідомляючи, що Анна Іванівна раптово знепритомніла під час вечірньої молитви, Ігор нарешті зрозумів, що його «коли-небудь» вже ніколи не настане.
Ще й без подяки залишився
