Приходити в порожню квартиру, де більше немає її, це мука. Лише на деяких речах залишився тонкий аромат, який був ледь відчутний, її улюбленого парфуму, який на тілі її розкривався неймовірними нотами. Мене бентежить та мучить цей аромат.
Я перестав любити вихідні та став обожнювати робочі будні. На роботі я не залишався сам. На роботі не було відчутно її запах. На роботі я не міг заплакати. На роботі я відволікався.
В дев’ятдцять років я був старшокурсником економічного факультету. Вона ж була на четвертому курсі факультету маркетингу. Ми познайомилися випадково. Як? Просто зустрілися компаніями.
Ми стали спілкуватися. Дізналися один про одну більше. Закохалися. В нас були чудові відносини. А потім я зробив їй пропозицію. Я кохав та кохаю її до безтями. Як нікого в цьому світі. І тепер не знаю, як мені жити далі.
Ми розлучилися. Вона поїхала до столиці, ради перспективної роботи. Але не робота стала розлучницею. Ще на весіллі моя мати сказала дивні слова, які я не захотів сприймати всерйоз. А тепер розумію, що вони означали. «Матінко, чому ж я не можу сказати?»
В дитинстві я захворів, як то кажуть в народі, свинкою. А якщо говорити науковою мовою, то паротитом. Я потрапив до лікарні та досить багато часу не ходив до школи. Я це уривками пам’ятаю, але все таки такий момент точно був. Мама підтвердила, що мої спогади правдиві.
Так от. Паротит дав одне ускладнення, про яке я дізнався вже в дорослому віці, будучу в шлюбі. Я ніколи не зможу мати рідну по крові дитину. Так, безплідний. Ми довго з дружиною не могли зрозуміти, чому не виходить завести дитину. Спершу перевірилася вона, а коли виявилося, що Діана повністю здорова, тоді я став шукати причину в собі.
І знайшов. Об’їздивши всіх можливих лікарів, проконсультувавшись з закордонними спеціалістами та клініками, які спершу шукали очевидні та прямі причини, в кінці-кінців поставили діагноз. Безпліддя внаслідок ускладнень від паротиту. Це не лікується. Я просто не зможу зі своєю дружиною мати спільних дітей та стати батьком.
Дружина важко це прийняла. З часом ми стали все далі і далі одна від одного. Все менше говорили. Менше обіймалися та цілувалися. Майже не кохалися. Потім перестали розмовляти. Діана старалася не бути зі мною в одному приміщенні. Завжди тікала на кухню чи до вітальні.
А потім, одного вечора вона прийшла до мене та сказала, що подруга запропонувала дуже вигідну пропозицію по роботі. Але це в столиці. Діана не захотіла впустити такий шанс. Тому зібрала речі, залишила ключі та поїхала. А перед цим сказала, що її юрист надішле заяву про розлучення.
Я не став її зупиняти. Бо ж розумів, що вона мене більше не кохає. Немає сенсу тримати біля себе людину, яка не хоче бути з тобою. Я її розумію. Вона дуже хотіла народити дітей. Але зі мною в неї це не вийшло б.
Я буду старатися жити далі. Можливо знайду колись жінку з дитиною, або ж з дітьми. І точно стану для них найкращим в світі батьком. А може і з дитячого будинку би взяв. Не знаю. Але зараз рани розлуки занадто свіжі та пульсують. Поки що я хочу побути сам. Бо ж 5 років життя так просто не забудуться.
