Ще цілий рік разом…
Згадаю, як було досі бачу перед очима. Уже рік ми жили удвох із Аркадієм Івановичем, і він останнім часом сам на двір не виходив, все тільки під моєю опікою. Вперше так сталося після того, як одного разу він сам пішов до поліклініки, та, видно, заблукав забув не лише куди йде, але й навіть як його звати. Довго він тоді блукав навколо, поки не побачив знайому будівлю біля парку старий годинниковий завод, де відпрацював пів життя, майже пятдесят років.
Стояв він, дивився і не міг зрозуміти, чому все так знайоме. Спогади не приходили до нього, аж поки якимось дивом не підійшов до нього Юрко Бережний давній учень, молодий хлопець з цеху. Обережно торкнув його за плече:
Іванович! Аркадію, що ти тут робиш скучив за заводом? Ми тебе нещодавно згадували, який ти у нас був майстер, справжній наставник. Та невпізнав мене? Це ж я, Юра Бережний ти з мене людину зробив!
Тут в Аркадія ніби щось прокинулося і враз все повернулося до памяті, слава Богу… Юра зрадів, обняв старого майстра:
Бачиш, я вуса збрив, от і не схожий на себе. Ходімо до нас, хлопці будуть раді тебе бачити.
З Юрчику, наступного разу, зізнався Аркадій Іванович, щось я зморився.
А в мене ж авто поряд, підвезу тебе, адрес памятаю, підхопив Юра.
Він довіз Аркадія додому, а відтоді я, Ярина Львівна, свого чоловіка одного не відпускала, хоч память у нього й налагодилася. Вистачало нам тільки разом ходити і до парку, і до магазину, і до лікарів.
Але якось Аркадій приболів гарячка, кашель. Я одна кинулася у аптеку, хоча й сама була не в силі. Купила ліків і трохи продуктів, і вже тягнула важку сумку щось з сил вибило, задишка. Здавалося, що той пакунок важить як цілий мішок картоплі. Зупинилася перепочити, і от, поставивши сумку просто на сніг сама знесилившись присіла на доріжку біля дому.
Остання думка була: навіщо стільки всього купила, мозки вже не ті, що в молодості! Добре, що сусідка пані Ніна Миколаївна саме виходила і побачила мене на снігу, підбігла, швидко викликала швидку…
Мене забрали у лікарню реанімація. А сусіди занесли наші покупки додому, дзвонили у двері.
Видно, чоловік вдома, мабуть приболів, вже кілька днів не бачу. Спить, сказала Ніна Миколаївна. Наталка казала, що й він себе зле почуває, ото старість, вже не радість. Пізніше зайду…
Аркадій Іванович дзвінок чув але кашель душив, сили обмаль. Хотів підвестися до дверей, та в очах потемніло ледве не впав, голова аж гуділа.
Кашель трохи відпустив, а сам Аркадій у дивний сон провалився: і де ж моя Ярина? Чому не повертається?
Лежав він так довго, аж почув тихі кроки підійшла до нього наче сама Ярина, його найдорожча Як же добре, що вона тут!
Аркадійку, візьми мене за руку, стань, шепотіла вона, рука її була холодна і легка. А тепер відкрий двері, швидше відкрий…
Для чого? здивувався Аркадій, але відкрив бо попросила.
У квартиру ввійшла Ніна Миколаївна з Юрою:
Іванович, ти ж чого не відкриваєш, ми й дзвонили, й стукали
А де ж моя Ярина вона тільки що тут була? прошепотів Аркадій, губи його побелілі.
Вона ж у лікарні, здивувалася Ніна. Ти, мабуть, мариш
Юра ледве встиг підхопити Аркадія той почав падати. Викликали «швидку» сказали, гарячковий непритомність.
Через два тижні мене, Ярину Львівну, виписали, а Юра довіз додому і весь цей час і пані Ніна, і Юрко доглядали Аркадія. Він теж пішов на поправку, і ми знову опинилися разом.
Коли залишились удвох, ледве стримували сльози. Я сказала:
Добре, що світ не без добрих людей, Аркадію. Ніна серцем щира, памятаєш, як її діти приходили після школи, ми їх годували, домашнє завдання допомагали робити, а потім вона їх забирала.
Так, а не всі добро памятають, вона не зачерствіла, погодився Аркадій. І Юра молодий був, а я його наставником був, поміг на ноги стати. Он, молодь швидко старих забуває, а він не покинув
За кілька днів Новий рік, як добре, що ми разом. Я обійняла його міцно.
Ярино, скажи мені як ти змогла до мене з лікарні прийти? Бо без тебе я б тут загинув… нарешті наважився Аркадій спитати.
Я здивовано на нього глянула:
Так це і справді було? Мені казали, що в мене клінічна смерть була. А я відчувала себе наче у сні бачила себе в реанімації, а потім вийшла і йшла до тебе… Це і я памятаю.
Ото ж бо й чудеса! І я люблю тебе, як у молодості, а може ще дужче, Аркадій узяв мої руки, і ми довго сиділи поруч мовчки, боячись втратити один одного знову.
Вечором, напередодні Нового року, прийшов Юра гостинці привіз, пирогів цілу тацю, що його дружина спекла. Сусідка Ніна теж забігла чаю пили, пироги їли, на душі стало тепло.
Новий рік зустрічали ми вдвох. Я сказала Аркадію:
Я загадала, якщо ми встрінемо цей Новий рік разом то й рік буде наш, поживемо ще…
Ми засміялися така радість було в цьому.
Ще цілий рік життя разом це ж так багато! Найбільше щастя…
