Уже три роки я зустрічаюсь із Максимом. Нам обом по 38 років. Тому часто нам доводиться слухати дорікання щодо дітей. Нібито пора задуматися про продовження роду. Та я не хочу поки народжувати.
У мого чоловіка уже є донька Аліна від першого шлюбу. І більше ніж половина заробітної плати його іде на дівчинку. Та я не роблю Максу жодних зауважень, адже знаю, що нашій спільній дитині уваги і коштів витрачалося б не менше.
В нашій сім’ї ще ніколи не було сварок, суперечок через гроші. Обоє працюємо на хороших роботах, тож жалітися на доходи не доводилося. Тому ці кошти, що витрачено на Алінку – виправдані витрати. Впевнена, що дівчинка заслуговує на найкраще від свого татка. Приємно, що він турбується про свою кровиночку.
Нещодавно ми вирішили, що з настанням тепла, влаштуємо весілля і нарешті поєднаємося вузлами шлюбу. Та неочікувано виникло одне «але», що поставило під сумнів цю чудову подію.
Уже як рік Максим підштовхує мене до народження малюка. В деякий момент я усвідомила, що готова піти на цей крок. Адже роки уже не ті, нема коли відкладати. І коли ми нарешті надумали, то нічого не вийшло. Пройшло ще три місяці і я вирішила, що час звернутися до лікарів.
Після обстеження я дізналася, що ще є можливість народити, але після питання лікаря, задумалась. « А ви точно хочете народжувати?»
Напевно, у мене нема бажання мати дитину. І сумно, що я зрозуміла це тільки зараз. Перед очима ніби хтось засвітив ліхтариком. Здалося, що не готова витрачати довгі місяці на лікування, потім на виношування і все заради чого?
Я знаю, що зараз всі мене засудять, та я не хочу приховувати правду. Не всім же дано народжувати і виховувати. Ліпше визнати це і зробити висновки, ніж створити ще одне життя, а потім відсторонюватись від нього і не дбати належним чином.
Можливо, хтось вважає, що діти – квіти життя, а для мене це як кактуси. Яке це щастя? Спочатку тобі постійно погано, тебе все дратує, псується фігура, залишаються розтяжки, потім потрібно весь час думати про майбутнє і не лише своє, а й своєї дитини. Це велика відповідальність і переживання. До того ж, про себе і свій розвиток можна забути.
Та й хіба людина, яка допускає такі думки, як у мене може стати хорошою матір’ю?
Та й у випадку якісного материнства, забуду про увагу чоловікові. А я не хочу жертвувати стосунками.
Що б ви порадили мені? Які переваги материнства я можу ще знайти, аби змінити своє рішення?
