«А якщо батьки дійсно розійдуться?» Від цієї страшної думки у Віткі здавлювало живіт, і він ледве стримував сльози.
Троє друзів йшли додому зі школи. Весняне сонце сліпило у вічі. Хлопці жартували один над одним, штовхались і сміялись. Біля будинку Ярика вони зупинились.
— Прийдеш увечері кататись на велосипедах? Ми вчора з Максом так класно ганяли по парку, — сказав Ярик.
Вітка нахмурився. Він уже давно просив батька привезти велосипед із гаража, але у того постійно не знаходилось часу. То вертався з роботи пізно, вже вночі, то обіцяв вихідні, а потім забував або знаходив інші справи.
— Ну що, прийдеш? — повторив Ярик і штовхнув Вітку в плече.
— Не знаю. Велосипед у гаражі. Якщо батько повернеться вчасно…
— А сам не можеш забрати? Гаразд, ми о сьомій будемо в парку, під’їжджай, — Ярик простягнув долоню, і хлопці вдарили по ній на прощання.
Біля наступного під’їзду Вітка попрощався з Максом. «Може, справді пошукати ключ від гаража? Татусь машину туди ставить тільки взимку. Навряд його постійно носить із собою», — подумав Вітка і прискорив крок. Жив він далі за всіх друзів.
Дома Вітка переодягнувся і одразу почав шукати ключ. Але у шухляді шафи, де зазвичай лежали дрібнички, його не виявилось. Він ще порпався, але незабаром кинув і вирішив сісти за уроки. Коли прийде мама, спитає в неї. Але якщо не вивчить завдання, вона навряд йому допоможе.
Через півтори години він закінчив. Навіть сам здивувався — зазвичай на це йшло вдвічі більше часу. Раптом клацнув замок. «Мама!» — зрадів Вітка і вибіг у коридор.
— Привіт, — втомлено промовила вона і пройшла на кухню з пакетом. Вітка пішов за нею. Вона розкладала продукти, складаючи їх у холодильник.
— Чому не поїв макарони з котлетами? Знов перекусив бутербродами? Постав це на полицю. — Мама подала йому пачку гречки.
— Мам, а де ключ від гаража?
— Нащо тобі?
— Велосипед хочеться забрати.
— А уроки зробив? — Мама закрила холодильник і подивилась на нього.
— Зробив. Дивись, — живо відповів він.
— Ключ… — мама оглянула кухню. — Не пам’ятаю. Почекай тата, він точно знає.
— А коли він прийде? Вночі? — з серцем вигукнув Вітка. — Ребята вже давно катаються. Чого взагалі велосипед у гараж поклали? Забірав би з балкона. Тато прийде, і вам знов буде не до мене. Ви ж і дня не можете без сварок. Набридло!
Настрій зник. Вітка розвернувся і пішов у свою кімнату, грюкнувши дверима.
Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Вони з мамою постійно сварились. Вітка занадто часто чув слово «розлучення».
Він не міг уявити, що вони дійсно розійдуться. Так, тато рідко цікавився його життям, вони вже давно нікуди не ходили усі разом. Одного разу він повернувся вчасно, за вечерею запитав, як у Вітки справи в школі. Вітка розповів, але швидко змовк, побачивши байдужий погляд.
Тут же втрутилась мама: «Тобі байдуже на сина! Він у важливому віці, йому потрібен твій приклад!» Вітка закрився у кімнаті, намагаючись не чути їхніх криків. Але як не чути, коли вони оруть так, що стіни тремтять?
У всіх друзів були звичайні сім’ї. Ярик з татом часто їздили на рибалку, ходили на футбол. Макс взагалі рідко гуляв — постійно із батьками кудись їздив. Вітка зітхнув.
Він сидів на ліжку, німий, з відкритою книгою, але навіть не дивився на сторінки. У кімнату зайшла мама, сіла на край ліжка. Протягнула руку, щоб погладити його по голові. Вітка відхилився.
— Я знайшла ключ. Якщо уроки вивчив…
— Вивчив, казав же! — перебив він.
— Добре, тоді одягайся. Підем разом.
Вітка швидко схопив куртку, натягнув її і вигукнув:
— Я готовий!
— Тільки обіцяй, що не будете виїжджати на дорогу. Катайтесь у парку, — попередила мама.
Гараж був недалеко. Вони дійшли за п’ять хвилин. Вітка з трудом відкрив заржавілий замок, потягнув важку металеву дверу. Вона розкрилася зі скрипом.
— Скільки разів казала — змасти петлі, — буркнула мама, заходячи всередину.
Лампочка освітила тісний простір. Повсюду стояли коробки, лежали інструменти. У кутку — старий стіл і дві табуретки. Гараж був схожий на комору.
Вітка вже побачив свій велосипед — він висів на стіні.
— Не дістанеш. Бери табурет, — сказала мама.
Вітка поставив його біля стіни, але табурет захитався.
— Тримай його, — попросив він.
Схопивши велосипед, він ледве зняв його, ледве не впустив.
— Шини спущені. Треба підкачати, — зауважила мама. — Шукай насос.
Вітка пошарив по полицях, але не знайшов.
— Та нічого, сьогодні і так покатаюсь, — махнув він рукоВітка подарував мамі свою першу щиру посмішку за останній місяць, і вони разом вийшли з гаража, тримаючись за руки, наче знайшли те, що так довго шукали.
