«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї страшної думки у Дмитрика стиснуло шлунок і захотілося плакати.
Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце сліпило прямо в очі. Хлопці жартували один з одного, штовхаючись і сміючись. Біля будинку Івана вони зупинилися.
— Підеш увечері з нами на велосипедах кататися? Ми вчора з Андрієм так класно по парку гнали.
Дмитрик нахмурився. Він давно благав батька привезти велосипед із гаража, але у того постійно не було часу. То пізно повернеться з роботи, коли вже стемніло, то просив почекати до вихідних, а потім забував або відмовлявся через справи.
— Підеш? — повторив Іван і штовхнув Дмитрика в плече.
— Не знаю. Велосипед у гаражі. Якщо тато прийде раніше…
— А сам не можеш взяти? Гаразд, ми о сьомій у парку будемо, приїжджай. — Іван виставив долоню, і хлопці по черзі вдарили по ній.
Біля наступного під’їзду Дмитрик попрощався з Андрієм. «Може, справді пошукати ключ від гаража? Тато машину ставив туди лише взимку. Навряд чи він носить його із собою», — подумав Дмитрик і поспішив додому. Жив він далі за всіх друзів.
Дома Дмитрик переодягнувся і одразу почав шукати ключ. Але у шухляді шафи, де зазвичай батьки тримали дрібнички, його не було. Він ще трохи пошукав, але незабаром кинув і вирішив сісти за уроки. Якщо прийде мама, він запитає у неї. Але якщо не зробить уроки, вона його не віддасть.
Лекції Дмитрик закінчив за півтори години. Навіть сам здивувався. Зазвичай на це йшло дві-три. Затріщав замок. «Мама!» — зрадів Дмитрик і вибіг до неї.
— Привіт, — втомлено сказала мама і пройшла з пакетом на кухню.
Дмитрик пішов слідом. Вона складала продукти у холодильник.
— Чому пельмені не їв? Знову бутербродами перекусив? Постав на полицю, — мама подала йому пачку гречки.
— Мам, де ключ від гаража?
— Навіщо тобі?
— Хочу забрати велосипед.
— А уроки зробив? — Мама закрила холодильник і подивилася на нього.
— Зробив, можеш перевірити, — з готовністю відповів він.
— Ключ… — мама оглянула кухню. — Не пам’ятаю. Почекай батька, він точно знає.
— А коли він прийде? Вночі? — сердито вигукнув Дмитрик. — Хлопці давно катаються. Навіщо взагалі його в гараж забирали? Залишили б на балконі. Тато прийде — і вам буде не до мене. Ви ж дня не можете прожити без сварки. Набридло, — пробурчав він, усвідомлюючи, що сьогодні вже не покатається.
Настрій різко впав. Він розвернувся і пішов у свою кімнату, гучно хлопнувши дверима.
Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Вони з мамою щодня сварилися, кричали один на одного. Дмитрик занадто часто чув слово «розлучення».
Він не міг уявити, що вони розлучаться. Ну да, батько рідко цікавився його життям, вони втрьох давно нікуди не ходили. Одного разу він повернувся вчасно. За вечерею запитав, як у Дмитрика справи в школі. Він розповів, але швидко замовк, помітивши байдужий погляд. Батько його не слухав, думав про своє.
Тут же завелася мама: що батькові байдуже, що він не займається вихованням, а у сина зараз складний вік, коли увага та приклад дуже важливі… Дмитрик тоді замкнувся у кімнаті, намагаючись не слухати. Але хіба можна не чути, коли батьки оруть?
У всіх хлопців нормальні сім’ї. Іван із батьком часто їздять на рибалку, ходять на футбол. Андрій взагалі рідко гуляє — весь час з батьками кудись їздить на авто. Дмитрик зітхнув.
Він сидів на ліжку, тримаючи книгу, але навіть не заглядав на сторінки. У кімнату увійшла мама, сіла на край ліжка, простягнула руку, щоб погладити його по голові. Він відвернувся, і вона прибрала руку.
— Я знайшла ключ від гаража. Якщо уроки зробив… — винувато почала вона.
— Зробив, сказав же, — перебив її Дмитрик.
— Гаразд, тоді одягайся. Підемо разом.
Дмитрик захлопнув книгу, кинув її на ліжко, схопив светр і натягнув через голову.
— Я готовий, — весело сказав він.
— Тільки обіцяй, що на дорогу не виїжджатимете. Катайтеся у парку чи по тротуарах, — сказала мама, піднімаючись.
Гараж був недалеко. Вони дійшли за п’ять хвилин. Дмитрик із трудом відкрив заіржавілий замок, потягнув важку дверу. Вона заскрипіла.
— Скільки можна говорити, щоб петлі змастив, — нарікала мама, заходячи всередину.
Вона клацнула вимикач, і під низькою стелею запалала гола лампочка. На полицях і в кутах стояли коробки, валялися інструменти та непотріб. В кутку був старий кухонний стіл і дві табуретки. Гараж служив коморою — сюди складали все, що шкода викинути.
Залізо за день нагрілося на сонці, і тепеВони стояли на порозі гаража, обнявшись, і Дмитрик раптом зрозумів — рідні люди можуть знайти дорогу одне до одного, навіть якщо здається, що все втрачено.
