То було давно, але досі памятається, як сьогодні.
Що це за «селянська» сукня? сестра принизила мене на очах у всіх. Але мій «подарунок» у відповідь змусив її втекти
Уявіть: моя Олеся завжди витончена, струнка, як вербова гілка, справжня львівська львиця. А я звичайна жінка. Десь округлилась, десь зявилась зморшка. Та що ж робити вік бере своє.
І кожна наша зустріч ставала для мене справжньою катуванням. Можливо, вона й не зі зла це робила, але ж як боліло! Підійде, огляне мене своїм пронизливим поглядом і почне:
Марічко, ой, а це плаття трохи завузьке? Виглядаєш, як наша тітка Галя з Івано-Франківська.
Марічко, тобі б іншу зачіску, ця тебе старшить.
Дівчата, подивіться на її помаду! Такий відтінок носили ще за часів Союзу!
І все це з солоденькою, співчутливою усмішкою. Ніби й турбується, але після кожного такого слова настрій падав нижче підлоги, і в дзеркало дивитись не хотілося щонайменше тиждень.
Та й що тут казати? Ще й як прикро! Я ж і так не з журнальної обкладинки, а тут ще й рідна сестра постійно чіпляється.
Спершу терпіла, сміялась, мовчала. Але останньою краплею став таточин ювілей.
Я так готувалась! Купила гарну сукню у львівському ательє, зробила укладку, наклала макіяж. Відчувала себе королевою!
Ми зібралися в ресторані «Старий Млин» гості, родичі, всі нарядні, радісні. І от підходить моя Олеся, оглядає мене з ніг до голови й так, щоб усі почули, оголошує:
Марічко, ну що це за сукня? Як у нашої тітки з села! Хоч би в мене порадилась, я б підказала щось стильніше!
Друзі мої, у ту мить я відчула, ніби підлога розступилась. Вона ж мене публічно принизила! Який же після цього святковий настрій?
Але тут у мене щось перемкнуло. Досить! Я глибоко вдихнула, усміхнулась своєю найніжнішою посмішкою й різко перебила її.
Олесю! промовила я голосно й весело. Дякую тобі за турботу! Ти ж у нас справжній експерт у вказівці на чужи
