Оля і Софія були сестрами, виросли в одній сім’ї. Різниця у віці між ними всього два роки – Олі було 28, а Софії 30. Проте дівчата за характером і побудовою власного життя були зовсім різними.
Софія змалечку була старанною, працьовитою і наполегливою. А Оля до всього ставилася легковажно. Якщо Софія вчилася лише на відмінно, то Оля ледь витягувала певні предмети.
Відповідно сестри будували й власне життя. Їхній батько устиг зробити непогану кар’єру, добре заробляв, тому подарував обом дочкам на їхнє 25-річчя по двокімнатній квартирі. Так дівчата розпочали самостійне життя.
У свій час Софія з червоним дипломом закінчила університет. Опісля влаштувалася працювати у престижній компанії.
Оля ледь витягнула коледж легкої промисловості. Із заробітком поки що в неї не складалося. Тому почала здавати власне помешкання в оренду.
Тим часом Софія зробила гарний ремонт і вийшла заміж. За рік у неї народився синочок Юра. Батьки не могли натішитися онуком. Тепер їхня увага була прикута до нього.
А Оля циндрила час і батьківські гроші. Вона ніяк не могла взяти себе в руки. Їй забаглося купити власне авто. Взяла гроші в кредит і придбала машину. Повертати кредит доводиться тепер батькам, бо Оля веде, по суті, розгульне життя. Їй ніяк не вдається всидіти довго на одній роботі. Вона не може зупинитися у виборі мужчини. Усе якось так планує несерйозно.
Батьки старішають і, звичайно, натякають їй, що пора зупинитися: вийти заміж, осісти на нормальній роботі, стати, зрештою, серйозною.
Її такі настанови лишень дратують. А остання пригода вивела батьків з рівноваги і підірвала їхнє здоров’я. На днях Оля розбила машину. Вщент розбила. Дивом вціліла сама. Бізнес, заради якого вона начебто купляла це авто, накрився.
У неї визріла ідея продати квартиру, щоб купити нову машину. Батько після такої новини опинився на лікарняному ліжку. Однак це її не зупиняло. Тоді втрутилася сестра Софія:
-Годі, сестричко! Пора зупинитися зі своїми загулами і розпочати серйозне життя. Іди до мене працювати – зарплата хороша.
Оля відповіла, що подумає і щезла на певний час.
Батько після цього інциденту вже не зміг тягнути власний бізнес. Дохід батьків різко впав. Тепер вони вже нічим не могли допомогти своїм донькам. І Оля забула дорогу до рідної домівки.
Одного чудового дня, коли Софія поралася зранку на кухні, хтось наполегливо подзвонив у двері. Це була Оля.
Коли Софія відчинила двері, то була вражена – сестра в руках тримала велику валізу.
-Що це має означати? Ти що в мене жити збираєшся? – вихопилося у Софії.
– Ні! Це білизна, яку мені треба попрати! – випалила Оля.
-Яка ще білизна?
– Моя!.. У мене пральна поламалася.
– А голова у тебе ціла?! – не втрималася сестра. –Чому ж ти до батьків уже кілька місяців не навідуєшся? Чому?
– А вони не захотіли дати гроші на новий айфон!
– Що?! Айфон! Тобі не соромно у свої тридцять у батьків випрошувати смартфони. Не соромно? Ти батька до інсульту довела. Ти це знаєш? А тепер уникаєш батьків, бо вони все віддали тобі, що могли. Тепер вони потребують твоєї допомоги, розумієш? Твоєї уваги!
Але Оля вже не чула слів сестри. Її наче вітром здуло з порогу.
Софія зайшла в кімнату і сіла біля вікна. Сльози відчаю стискали їй горло. Таки не змогла достукатися до сестри, не змогла…
