**Щоденник Вадима Шевченка**
…Вдаривши будильник по металевій головці, Вадим Шевченко зібрався з духом і босоніж попрямував до кухні. І тут чекав його справжній шок. За столом, перекинувши одну струнку ніжку через іншу, сиділа Соломія. Одягнена вона була у витончений мереживний фартушок. Точніше, на ній більше нічого й не було. Останній факт так збентежив Вадима, що він навіть заплющив очі.
— Коханий, прокинувся! — Соломія легко зірвалася з табурета і повисла на шиї здивованого Шевченка. — А я вже сніданок приготувала!
— Справді? І що ж це? — запитав він, дивлячись на щось волокнисте.
— Ну як же, Вадю? Це брокколі на пару.
Вадим ніколи не їв «брокколі на пару». Він звик до простіших сніданків.
— Може, трішки майонезику? — несміливо запропонував він, не в змозі жувати безкольорову і безсмачну страву.
Але, побачивши, як на переносиці Соломії зсуваються її ідеальні брівки, Вадим поспіхом відмовився від ідеї:
— Звісно, кохана! Без майонезу!..
*«За що мені таке щастя?»* — думав він, доїдаючи сніданок. Але думка ця стосувалася зовсім не брокколі, а богині, яка сиділа на давно не фарбованому табуреті посеред його кухні. *«Ця дівчина… Наяда!.. Моя Соломія!..»*
***
Вперше Вадим побачив Соломію в театрі, де працював електриком останні тридцять років. Одного разу, лагодячи перегоравший софіт, він направив промінь світла на сцену і… побачив її! Тонку, напівпрозору, ніжну істоту, яка запала йому в душу. І з того часу він не знав спокою.
Ні, Вадим Шевченко не був з тих, хто женеться за кожною спідницею! Що, до речі, дивно для чоловіка, який працює в театрі. У цьому осередку краси й культури він мав репутацію порядного і чесного працівника. Можливо, саме за ці рідкісні якості небеса й подарували йому Соломію?
***
Нашвидку погладивши, Вадим почав одягатися на роботу.
— Може, сорочку погладиш? — знишпорив він до Соломії.
Але «наяда» була зайнята чимось більш важливим.
— Коханий, а давай сам? — промурмотіла вона, не відриваючи очей від екрану смартфона.
— Ну, сам, так сам! — не заперечив Вадим.
Оскільки він не знав, де заховався праска, то по-чоловічому просто розгладив сорочку трохи вологою долонею. Потім схопив робочу торбинку, поцілував Соломію, яка лежала в обіймах дивана, і побіг на роботу.
Лише у трамваї Вадим зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе, він усвідомив: у його торбинці явно не вистачало завернутих у папірець бутербродів чи контейнера з теплими котлетами. *«Ну нічого, у буфеті щось перехвачу!»*
***
«Коханий, перекинь три тисячі. Сьогодні манікюр!»
Прочитавши повідомлення, Вадим трохи збентежився. Він не знав, що манікюр може коштувати так дорого! Але, незважаючи на урчачий шлунок, він не хотів засмучувати Соломію. *«У Степана, якщо що, позичу до зарплати!»*
За півгодини до кінця робочого дня він отримав друге повідомлення:
«Заходь у супермаркет, візьми авокадо та безлактозне молоко на вечерю! Цьом!»
З усіх перерахованих продуктів Вадиму було знайоме лише слово «молоко». Він довго блукав між полицями, доки знесилений не звернувся за допомогою до продавця.
— Скільки авокадо вам? — ввічливо запитала дівчина.
Вадим знову збентежився. Він не знав, скільки їх потрібно.
— Кілограм, будь ласка!
Розраховуючись на касі, він із жалем подумав, що до Степана доведеться таки звернутися.
***
Соломія зустріла його з розпростертими обіймами. Уся вона сяяла, пахла і світилася чимось легким і шовковистим.
— Вадю, я так по тобі сумувала! — цвірінькала вона, поки він розкладав покупки.
— А що у нас на вечерю, радість моя? — несміливо запитав він, ігноруючи урчання власного шлунка.
— Ось вечеря! — радісно скрикнула Соломія.
У цей момент задзвонив домофон.
— Це вечеря! — тішилася вона. — Коханий, спустись, розрахуйся з кур’єром і принеси!
*«Що ж таке можна замовити за такі гроші?»* — думав Вадим, важко дихаючи піднімаючись сходами. *«Коробка важить півкілограма, а коштує, як колесо!»*
— Що це? — здивовано спитав він.
У прозорому контейнері лежала незнайома йому їжа, посипана зеленою травою.
— Вадю, ти що, не знаєш? Це суші! — пояснила Соломія. — Традиційна японська страва!
Вадиму суші не сподобалися. Але Соломія з’їла майже всі, і це було головне.
***
Наступного ранку сніданку на кухні не було. Соломія мирно спала.
— Коханий, залиш п’ять тисяч, — прошепотіла вона. — У мене сьогодні шугарінг.
Першим поривом Вадима було обурення. Але він не знав, що таке «шугарінг». *«Може, це якась лікувальна процедура?»*
— Звісно,Він мовчки поклав гроші на тумбочку, вийшов із квартири й глибоко зітхнув, усвідомивши, що його справжнє щастя — це не розкішні суші чи дорогі процедури, а прості вечори з Валею, її домашній борщ і сміх, який лунав у кухні ще до його повернення.
