Що ти собі дозволяєш…
Зітхнувши, Василь Ковальчук вдарив по будильнику та підвівся з ліжка. Босоніж він попрямував до кухні, де його чекав справжній шок. За столом, граціозно склавши ніжки, сиділа Олеся. На ній був лише вишиваний фартушок — нічого більше. Від такого видовища Василь мимоволі заплющив очі.
— Коханий, прокинувся! — Олеся зірвалася з табурета й обвила його шию. — Я тобі сніданок приготувала!
— Так?.. А що саме? — запитав він, вдивляючись у щось волокнисте.
— Як то що, Васечку? Це ж парена брокколі!
Василь ніколи не їв парену брокколі. Його звичний сніданок був значно простішим.
— Може, трішки майонезу? — несміливо запропонував він, ковтаючи безсмачну масу.
Але, побачивши, як зсуваються ідеальні брівки Олесі, одразу відмовився від ідеї:
— Авже ж, кохана! Без майонезу, звісно!..
«За що мені таке щастя?» — думав він, допасовуючи останній шматок. Але думка стосувалася зовсім не брокколі, а богині, що тепер сиділа на старому кухонному табуреті серед його скромного помешкання. «Ця фея… Русалка… Моя Олеся!..»
***
Вперше Василь побачив Олесю в театрі, де працював освітлювачем уже тридцять років. Одного разу, лагодячи прожектор, він випадково освітив сцену — і побачив її! Тонку, ніжну, мрійливу істоту, що запала йому в душу. З тих пір спокій покинув його.
Ні, Василь Ковальчук не був із тих, хто бігає за кожною спідницею! Що взагалі дивно для чоловіка, який працював у театрі. Тут, серед красунь і культурних подій, він мав репутацію чесного і порядної людини. Можливо, саме за ці рідкісні якості небеса й подарували йому Олесю?
***
Нашвидку погладивши рубашку вологими руками (бо де там знайти праску отак рано?), Василь зібрався на роботу.
— Може, допоможеш із сорочкою? — звернувся він до Олесі.
Але «фея-Олеся» була зайнята чимось більш важливим.
— Коханий, давай сам? — промуркотіла вона, не відводячи очей від телефону.
— Ну, сам так сам! — не став сперечатися Василь.
Схопивши робочий мішок, він поцілував Олесю, яка лежала на дивані, і побіг на роботу.
Лише в трамваї Василь зрозумів, що щось не так. Озирнувши себе, він усвідомив: у мішку не було ні бутербродів у пакеті, ні гарячих котлет у контейнері.
«Нічого страшного. У буфеті щось візьму», — подумав він, змирившись із втратою.
***
«Коханий, перекажи три тисячі. У мене сьогодні манікюр!»
Прочитавши повідомлення, Василь трохи засмутився. Він і не знав, що манікюр може коштувати стільки! Але, незважаючи на урчання в животі, не хотів засмучувати Олесю.
«Якщо що, у Івана позичу до зарплати», — подумав він, натискаючи «переказати». Краса, як відомі, вимагає жертв!
За півгодини до кінця зміни прийшло друге повідомлення:
«Завітай у супермаркет по авокадо і безлактозне молоко! Цілу-обіймаю!»
Василь довго блукав між полицями, доки не звернувся по допомогу до продавця.
— Скільки вам авокадо? — спитала дівчина, несучи пакет молока.
Василь знову зніяковів.
— Кілограм, будь ласка!
Розплачуючись, він із сумом подумав, що позичати у Івана все ж доведеться. Василь завжди допомагав друзям, але сам ніколи не брав у борг.
«Ну що ж. Для такої жінки можна й просити!» — підбадьорив себе, тягнучи авоську з дивовижним овочем додому.
Олеся зустріла його з обіймами. Вся вона сяяла, одягнена в щось прозоре та пахучє, від чого у Василя закрутилася голова.
— Васечку, я так за тобою сумувала! — дзвеніла вона, поки він розкладав покупки.
— А що на вечерю, любов моя? — несміливо запитав він, намагаючись не звертати уваги на голод.
— Зараз буде! — скрикнула Олеся, і в ту ж мить задзвонив домофон.
— Ось і вечеря приїхала! Васечку, йди заплати кур’єру!
«Що ж це може бути за така страва?» — думав Василь, важко піднімаючись сходами.
— Що це? — спитав він, дивлячись на контейнер із незвичною їжею.
— Це ж суші! — пояснила Олеся. — Японська страва!
Василю суші не сподобалися. Але Олеся була в захваті й з’їла майже все. Коли вона пішла до спальні, він відкрив холодильник у пошуках хоч ложки борщу. Та марно.
***
Наступного ранку сніданку теж не було. Олеся спала, розкинувши золотисті кучері.
— Коханий, залиш п’ять тисяч… У мене сьогодні шугаринг… — прошепотіла вона.
Василь хотів обуритися, але не знав, що таке «шугаринг».
«Може, це щось медичне?» — подумав він, відчуваючи провину.
— Звісно, кохана! — відповів він і сумно пішов на кухню.
Наливши собі безлактозного молока, він знайшов у хлібниці засохлий шматок хліба. Дістав з холодильника авокадо, аВасиль підійшов до вікна, глянув на сонце, що сідало за будинками, і усміхнувся — адже тепер він точно знав, що справжнє щастя не в авокадо, не в шугарінгу, а в тихій вечері з простою картоплею та огірком зі своєї грядки.
