Що заслужили, те й отримали.

Наташа і Володимир в шлюбі вже десять років. Неначе вчора виходила заміж, а вже стільки часу минуло. Одружилися вони пізно. Наташі тридцять років було, чоловіку тридцять шість. Тому відтягувати народження діток не стали. Незабаром народився синок, а через два роки донечка. Радіти та любуватися дітками. Вони так і робили. Все разом купати, гуляти з ними на вулиці. Одне тільки тягло назад. Жили на найманій квартирі.

Поки Володимир холостякував, його менша сестра вискочила заміж. Поселилися в маминій трикімнатній квартирі, разом із мамою. Тому коли хлопець одружився, виявилося, що жити йому немає де. Сестра з дитиною не збиралася вступати йому квартиру. Володимир змушений уступити. Адже в нього поки що дітей немає. Навіть коли народився син, про квартиру мова не йшла. Сестра чіпко вчепилася за житлоплощу.

Так і жили в найманій квартирі. Одного разу телефонувала сестра, мамі погано. Викликала швидку допомогу. Володимир поїхав до мами. Потрібно розмовляти з лікарями, які ліки чи ще щось. Сестра вже чекала в коридорі. Вона плакала. Знайшла маму лежачою на підлозі, коли прийшла з роботи. Наразі лікар, що оглядає маму, ще не виходив. Вони терпеливо чекали. Нарешті лікар підійшов до них.

Він розповів, що мама навряд чи встане. Потрібен хороший догляд. Вони потримають її в лікарні тиждень, щоб підлікувати. Потім випишуть. Догляд за хворою потрібен повсякчас. Коли вийшли, сестра почала приплакувати, як вона справиться з лежачою мамою. Адже ходить на роботу. Володимир відповів, якщо не може, то нехай звільнить квартиру, вони з Наташею доглянуть за мамою. Сестра замовкла.

Місяць вона добросовісно доглядала хвору маму. Але одного разу прийшла до Володимира, просила, щоб перевіз маму до себе на кілька днів. Вона везе свою доню на обстеження. Потім забере маму додому. Володимир погодився, навіть не порадившись із Наташею. Дружина в нього хороша, проти не буде. Більше сестра не прийшла ні разу. Мама лежить в них сім років. Доглядає її Наташа, також опікується своїми дітьми.

Володимира неначе підмінили. Додому не поспішає, не допомагає дружині. Мама повністю на її руках. Наташа хотіла б вийти на роботу, але на кого кине свекруху. А догляд їй потрібен постійний. І на прогулянку возить. Пристроїлися виїжджати, коли йдуть гуляти дітки. Так і жили. Грошей не вистачало. Адже Наташа не працювала, чоловік мало виділяв їй грошей. Тільки пенсія свекрухи була в її розпорядженні.

Одного разу телефонувала сестра Володимира, говорила, щоб половину пенсії віддавали їй. Комунальні потрібно сплачувати. От якби мама переписала на неї квартиру, то не турбувала б. Наташа мовчки положила слухавку. Але розповіла Вірі Петрівні, що придумала її донька. У жінки сльози виступили з очей. Вона давно зрозуміла, що своїм дітям не потрібна. Вона жаліла Наташу, але допомогти могла тільки одним.

Попросила, щоб Наташа привела додому нотаріуса, коли Володимира не буде вдома. Віра Петрівна призналася, що хоче переписати квартиру в спадок на Наташу. Тільки вона опікується нею. Тому буде справедливо, якщо квартира дістанеться їй із дітьми. Наташа відмовлялася, мов у вас є свої діти. Можна на Володимира. Але Віра Петрівна твердо сказала, що тільки вона, Наташа буде хазяйкою в її квартирі. А поки що нехай діти живуть в невіданні.

Взяла слово з дівчини, що вступить у спадок, і не буде слухати їхні крики, а вони будуть ті крики. Через деякий час Віра Петрівна почала слабнути. Вона погано говорила, сама не їла і взагалі стала млявою. Лікар сказав, що бабуся покидає цей світ. Так і сталося. Через тиждень Віра Петрівна пішла в інший світ. Хоронила її Наташа. Володимир і його сестра стояли осторонь, неначе не їхня мама то, не підходили.

Відразу після похорону Володимир із сестрою почали сваритися. Кому дістанеться квартира. Володимир і не думав уступати. Він має право на частину квартири. Наташа спостерігала за ними й гірко усміхалася. Не дай боже таких дітей. Про слово, дане Вірі Петрівні не забувала. Вона пішла до нотаріуса, розпитала як їй бути, оформила спадщину на себе. В той же день увечері Володимир повідомив, що йде від неї.

Він давно пішов би, але мама лежала, тому не посмів залишити. Наразі його біля Наташі нічого не тримає, навіть діти. В цей час прилетіла розлючена сестра. Вона кричала, вимагала повернути квартиру. Наташа мовчки випхала обох за двері. Дайте спокій. Що заслужили, те й отримали.

Оцініть статтю
Дюшес
Що заслужили, те й отримали.