Коли ми чуємо історію про подружню зраду, то одразу беремося до засудження тієї сторони, яка вирішила згрішити та піти наліво. Зазвичай козлами такої ситуації стають чоловіки. Кінець історії очевидний – розлучення. Є винятки, коли жінка готова пробачити та дати ще один шанс. Тоді люди діляться на два табори – одні підтримують прагнення вберегти сім’ю, інші відверто називають таких жінок дурними.
Що ж відбувається, коли рогоносцем стає чоловік? До того ж цей чоловік готовий закрити очі на зраду дружини та зробити все можливе, щоб кохана залишилася поруч. Тоді немає двох таборів, усі в один голос заявляють, що цей самий чоловік не сповна розуму.
Нерівність цієї ситуації очевидна. До зради усі ставляться по-різному, але сам факт від того не змінюється. На ці роздуми мене підштовхнув молодший брат.
Іванові було 19, коли він закохався по самі вуха у дівчину старшу від себе на три роки. Батьки не хотіли приймати невістку, син упирався й відстоював своє право на щастя. Врешті-решт перемогло кохання.
Ваня та Віка одружилися, переїхали в інше місто, побудували життя з чистого аркуша. З родиною брат спілкувався неохоче, давалися в знаки давні образи. Добре, хоч зі мною спілкування не припиняв. Інколи я навідувалася до них в гості.
Одного разу Віки вдома не було, Іван виглядав розгубленим та засмученим. Я не звикла лізти в душу із непотрібними запитаннями, але цього разу не втрималася. Здавалося братові тільки того й потрібно. Схоже, він давно виношував в собі те, що його пригнічує.
-Віка має коханця – спокійно заявив мені Ваня, заварюючи каву. – Це почалося минулого місяця. Зрозуміти, що між нами з’явився хтось чужий не важко. Я бачу це в її погляді, поведінці, ставленні до себе.
-І що ти збираєшся робити? – насторожено запитала я. – Мабуть, думаєш подавати на розлучення?
Іван подивився на мене, наче на божевільну, а потім сказав:
-Про розлучення й мови бути не може! Я збираюся стати кращою версією себе. Якщо Віка шукає когось на стороні, значить я роблю недостатньо. Потрібно краще старатися, більше демонструвати своє кохання до неї.
Тепер вже я дивилася на брата, як на навіженого.
-Ти ж розумієш, що жінка, яку ти так сильно любиш, свідомо тобі зраджує й при цьому не відчуває жодних докорів сумління? – у моїй голові не вкладалися попередні слова Вані.
-Так, і в цьому тільки моя провина. Вона поїхала у відрядження – це версія для мене. Насправді ж я знаю, що вона зараз з ним, тож матиму час, щоб все виправити.
Він влаштувався на ще одну роботу, щоб дати дружині те, чого вона заслуговує. Як на мене, то їй треба дати копняка під зад й провітрити квартиру після такої «нечисті». Навіть не знаю, яке слово підходить, щоб схарактеризувати мого брата у цій ситуації. Мабуть, “олень” буде найбільш відповідним.
Думаєте це і є кохання, сліпо сподіватися на щастя з людиною, яка не варта його мізинця?
