Ми з братом і мамою жили у квартирі на окраїні міста. Тато помер, коли мені виповнилося шістнадцять років, а молодшому брату тринадцять. Від тих пір мама одна виховувала нас, дбала про наш достаток. Уже з того часу я намагався допомагати мамі, шукав підробіток. Іноді розклеював листівки, за що платили копійки, але я і тому був радий. Згодом підробляв вантажником, та коли мама дізналася, заборонила мені там працювати. Адже здоров’я від тяжкої праці можна втратити швидко. Про це мама мені розповідала і просила радитися з нею.
Мій молодший брат Андрій ріс непосидючим, через що неодноразово маму викликали до школи. Я думав, що він виросте і заспокоїться, але ні. Завжди потрапляв в якісь пригоди, з яких неодноразово приходилося його витягувати. Так що коли я закінчив школу і пішов вчитися, зітхнув із полегшенням. Андрій перестане тягнути з мене гроші, які так тяжко вдавалося мені заробити. На той час я не брав у мами на свої потреби, сам можу заробити. Брат те знав, і щоразу просив у мене поділитися з ним. Про те, щоб заробити самому і мови не було.
Жив я на той час в гуртожитку при інституті. До мами звертався тільки по великій потребі, а так сам намагався заробляти. З Іванкою ми зустрічалися ще з третього курсу. Домовилися, що одружимося після закінчення інституту. Так і зробили. Жити довелося деякий час у батьків дружини. Та жили там не довго. Як тільки я став заробляти, винайняли квартиру. Батьки Іванки говорили, що дадуть нам на перший внесок гроші на купівлю квартири. Решту взяти кредит і сплачувати самим.
Порахувавши скільки ми тратимо на наймане житло, вирішили так і зробити. Знайшли квартиру, батьки дружини сплатили перший внесок, а далі кредит платили самі.
Мій брат до роботи не дуже охочий, неуважний. Коли працював в одній фірмі, його колега помітив це і добре підставив. Гроші, які зникли на фірмі, по всіх документах з підписом Андрія. Довести, що він не брав тих грошей, брат не зміг. А сума виявилася немалою.
Щоб не посадили його в тюрму, мама продала квартиру, і сплатила борг за сина. Вони удвох залишилися на вулиці. Ми з дружиною порадилися, маму забрали жити до себе. Андрію поставили умову, живе в нас місяць, а потім влаштовується сам без моєї допомоги.
Місяць минув, Андрій не ходить не шукає роботу, про те, щоб звільнити нашу квартиру і мови не веде. А в нас кредит, і їх двоє добавилося на нашу голову. Коли мене не було вдома, Іванка попросила брата піти. Увечері ми з мамою повернулися додому, Андрія вже не було. Де він і що з ним, невідомо. Мама плаче, а мені шкода свою дружину. Чому вона повинна перейматися їхніми проблемами. Маму вона прийняла, а мій брат молодий, здоровий, скільки можна сидіти без діла, тим паче що знає про наш кредит.
