Щойно я повернувся додому, сусідка несподівано сказала: «У тебе в хаті щодня кричить якийсь чоловік, вже всіх замучив!» Я мало не впав зі здивування, адже мешкаю тут сам.
Наступного дня я вирішив не йти на роботу й причаївся під ліжком, аби все зясувати. І рівно об 11:20 до хати своїм ключем зайшов незнайомий чоловік побачене привело мене в справжній жах.
Того дня, коли я повернувся раніше, сусідка вже чатувала біля моїх дверей.
Слухайте, у вас вдень дуже гамірно, сказала вона. Чоловічий голос кричить.
Я розгублено відповів:
Так не може бути! Я завжди на роботі, вдома нікого.
Вона категорично похитала головою:
Я неодноразово чула. Десь опівдні. Якось навіть стукала ніхто не відкрив.
Я намагався посміхнутися, сказав про, можливо, увімкнений телевізор, але її слова не йшли з голови.
У квартирі мені стало моторошно. Я все перевірив: речі на місці, вікна й двері зачинені, нічого не зникло, слідів злому немає. Мозок казав «усе нормально», проте серце не знаходило спокою.
Ту ніч я майже не склепив очей.
Ранком прийняв рішення. Подзвонив на роботу, сказав, що застудився, не виходжу. О 7:45 вийшов із підїзду, щоб сусіди бачили, сів у авто, виїхав за ріг, потім тихенько повернувся й зайшов бічним входом. Пробрався у спальню, заліз під ліжко й ретельно заховався.
Час тягнувся безкінечно. Я вже почав думати, що схибнувся, як о 11:20 почув, як відчиняється вхідні двері.
Кроки у коридорі спокійні й впевнені, ніби цей чоловік тут живе. Черевики шаркали по підлозі ритм був якийсь знайомий.
Чоловік зайшов до спальні.
І тоді я почув його голос низький, роздратований:
І знов тут безлад…
Він вимовив моє імя.
Голос здавався надто знайомим. І мене охопив жах, коли я зрозумів, хто цей таємничий незнайомець.
Правду я дізнався вже потім, коли все закінчилося.
Власник квартири заходив сюди щоразу, щойно я залишав дім і прямував на роботу. У нього були свої ключі. Він точно знав, коли я виходжу і коли повертаюсь. Це я якось розповідав під час розмови, не надаючи значення.
Він приходив не для того, щоб щось украсти. Нічого не ламав, не шукав цінностей. Просто поводився, як господар.
Знімав взуття в коридорі, сідав на диван, вмикав телевізор, їв мої продукти, користувався ванною, іноді навіть лежав на моєму ліжку.
Він знав, де що лежить адже сам колись меблі розставляв, цю квартиру під оренду готував. Для нього вона далі залишалась «його».
Він вважав це своєю нормою.
Іноді говорив уголос. Коментував бардак, мої речі, одяг на стільці. Його дратувало, що «не доглядаю за квартирою, як слід». Це чули сусіди тому і скаржилися.
Він знав моє імя. Знав мої звички. Знав, що повернуся я тільки ввечері.
Він не очікував, що я його застану зненацька.
Коли його забрала поліція, чоловік щиро здивувався. Сказав, що нічого поганого в цьому не бачить: квартира ж його, ключі теж. Він просто «перевіряв, чи все гаразд».
Відтоді я ніколи не винаймаю житло, поки не поміняю замки в перший же день.
Тепер я знаю: навіть у звичних речах треба бути уважним і пильнувати свій дім від чужої звички старого господаря.
