Коли нам із майбутнім чоловіком виповнилося по дев’ятнадцять років, ми вирішили одружитися. Батьки проти, куди поспішаєте, але ми стояли на своєму, одружуємося. Мабуть, не потрібно говорити, як молода сім’я, ще можна сказати, діти планують своє майбутнє. Все і відразу, не інакше. Але із тих планів найпершим в нас вийшло народити сина. Двадцять років, а ми вже тато і мама. Але трудності пішли потім, коли прийшли з пологового будинку.
Спочатку син добре спав. Ліжечко його стояло поруч із нашим. Можна не встаючи з ліжка міняти підгузки, чи взяти малого, щоб годувати. Місяць ніяких проблем, ми висипалися, вдень могли телевізор подивитися, поки Саша спить. Коли інші мамочки жалілися як тяжко їм з дітьми, не досипають, то ми тільки посміхалися і берегли свій спокій. Але прийшов час і нам дізнатися, що це таке, коли дитина не спить, ні вдень, ні вночі.
Спочатку лікар сказав. Що то животик його непокоїть. Потрібно приймати крапельки й сину стане легше. Але дні йшли, складалися в тижні, потім у місяці. Ми по черзі носили його на руках. Поки носиш, поти й спить. Як тільки покладеш у ліжечко, відразу крики, плач. Ми вже подумали. Що йому в ліжечку незручно, почали класти біля себе, але все повторялося, просинається. Тоді ми випрацювали для себе графік, по черзі, кожну годину міняємося.
Три дні нам вдавалося, хоч подрімати. На четверту ніч, коли моя черга колисати малого, а я сидів на дивані з заплющеними очима, і хитаюся разом із сином. Так спить. Щось мене наче вітром обдуло. Я відкриваю очі. В руках у дружини м’яка іграшка сина. Вона її держить як дитину і швидко ходить по кімнаті. Я кілька разів провів її очима туди-назад. Потім запитую:
– Юля, це що?
Вона зупинилася, відкрила очі, з подивом дивиться на мене, на сина. Потім погляд перевела на свої руки. Їй здалося, що Саша зарюмсав. Взагалі збиралася сходити по нужді. Коли почула рюмсання, думала, що колихає сина, але очей не відкривала, от і ходила по кімнаті. Потім сіла поруч і захлипала, як дитина.
– Коли це закінчиться?
Таке безсоння тривало, поки в Саші не виліз перший зубик. Це було в чотири з половиною місяці. Далі стало легше. Ми вже знали, що таке безсонні ночі, тому готові були до цього. Але те, як дружина укачувала м’яку іграшку ми пам’ятаємо завжди. Сину розповіли, коли він підріс. Та для нього то нецікаво. От як будуть у нього свої діти, тоді згадає татову розповідь. А наразі бавиться своїми іграшками.
Донька в нас народилася, коли Саші виповнилося два роки п’ять місяців. Коли прийшли з пологового, дружина поклала доню в ліжечко, взяла Сашу за руку і пішли провідати бабусю. Адже син після народження добре спав, тому була упевнена, що все точнісінько так і з дочкою. В бабусі побули не довго, можливо пів години. Підходили до будинку, дружина почула плач дитини. Вірніше вже не плач, а хрипіння. Всі пів години дитина плакала, а її мама безтурботно сиділа у бабусі.
Після того не залишала дівчинку ні на мить. Зростала зовсім по іншому, ніж син. Вночі давала спати завжди. Тільки коли хворіла і ми всю ніч сиділи біля її ліжечка. А так набагато спокійніша. Двоє діток і такі різні.
