В ту мить, коли наречена підписувала шлюбний документ, щось рухнуло під її сукнею
Святкова зала була наповнена тихим гомоном.
Крізь довгі, залиті сонцем вікна лилося лагідне світло, а позолочені крісла були зайняті вишукано вдягненими рідними та друзями.
Гості перешіптувалися, деякі піднімали телефони, намагаючись зберегти цей момент на камеру.
Повітря тремтіло від передчуття, наповнене радістю.
Наречена, Оксана, стояла поруч із нареченим, Ярославом, міцно тримаючи його за руку.
Вона виглядала досконало: біла сукня-річка легко облягала її струнку постать, а довга фата ніжно лягала на підлогу.
Щаслива посмішка розлилася по її обличчю, але в кутку очей мерехтіла тривога.
“Усе буде добре”, прошепотів Ярослав, стискаючи її пальці.
Оксана кивнула, але перед тим, як відповісти
щось ворухнулося.
Не позаду. Не поруч. А саме під нею.
Легкий, ледь помітний рух ніби хтось, або щось, ховалося серед складок тканини.
Оксана здригнулася, зробивши крок назад. Ярослав відразу відчув напругу в її руці і нахмурився:
“Що таке? Що сталося?”
Але перш ніж вона встигла відповісти, рух повторився тепер сильніший.
Край сукні здригнувся, ніби щось намагалося вирватися.
Гості завмерли.
Одна з дружок, Маряна, прикрила рота долонею. Старенька тітка Ганна перехрестилася і щось прошепотіла до неба.
Повітря стало густим, наче вакуумне.
Ярослав зблід.
Оксана стояла нерухомо, її пронизав холод.
І тоді
почувся шепіт.
Тих
