Не змогли ви, видно, як слід виховати дітей Ото у Сашка Назар
Ще памятаю, як мама почала прискіпливо ставитись до мене, хоч у дитинстві все було ніби добре. Тоді я була її гордістю, вона завжди ставила мене у приклад старшому братові, хвалила й любила.
Ми жили скромно, не бідували, але й розкоші не було. Все найпотрібніше мали, на щось велике – разом збирали. Авто було в нас, хоч і не перше свіже, зате на ходу. Якщо ламалось тато у дворі лагодив.
Як закінчив школу, брат Олександр поступив до університету в Києві. Грошей на нього йшло чимало: навчання, гуртожиток, харчі
Я бачила, що з грошима у батьків сутужно, економили на всьому. А мене від школи відділяло усього два роки.
Не витримаємо ще одну студентку в Києві, у нас у місті теж є інститути, поступай тут, сказала мама.
Я й поступила. Роботу пошукала, спершу розносила газети по вихідних, пізніше офіціанткою у сусідній кавярні. Вчилася на бюджеті, на одяг та дрібнички заробляла сама, навіть продукти часом додому купувала.
Молодчинка, доню, і вдома допомагаєш, і сама справляєшся. Ось Сашко ж не встигає, навчання серйозне у столиці, вимоги інакші, казала мама.
Я теж ночами сиджу, курсову пишу, намагалася заперечити я.
То не те втомлює вдома воно й є вдома.
Нарешті брат здобув диплом, заходився роботу шукати. Повернутись додому він не збирався у Києві ж перспективи! Правда, зарплата його вимогам не відповідала, але батьки продовжували допомагати.
Треба йому зачепитися, а там піде.
Та якось усе не складалось. Олександр працював, аж раптом женився донька начальника, швидко усе відбулось.
Народився син, і все змінилось для нього. Тесть придбав квартиру, підвищив зятя на роботі, зарплату збільшив. Пощастило, не інакше. Батьки нарешті зітхнули спокійніше.
А я заміж вийшла не так вигідно, як брат, чоловік звичайний, разом за житло важко тягли, хоч і у провінції.
Першою народилась донечка, а там і хлопчики-близнюки. На другу дитину чекали, а довелося раптом трьох вигодовувати. Було сутужно, та не нарікали. Діти росли, до школи ходили.
На 35-ту річницю шлюбу батьки вирішили влаштувати свято. 25 років пропустили, 30 теж. Не було нагоди і грошей, а тепер наважились.
Олександр приїхав із сином, дружина не змогла, зате передала подарунок: сертифікат на побутову техніку, радила купити посудомийну машину.
Брат заздалегідь усе організував, машину вибрав, доставили її швидко. Мати тільки й вихвалялась нею, гостям показувала: після гулянки посуд не мий все в машині!
Наш подарунок, путівка для двох щоб батьки змогли відпочити, порівняно з посудомийкою здався непомітним, хоч і дорожче коштував.
Батьки покатались на відпочинок, подякували, але зауважили, що я гроші витрачаю нерозумно. Відпочили ж, а посудомийку й досі використовують.
Після цього мати при кожній нагоді натякала, що тільки син досягнув успіху живе у столиці, карєра, квартира, дружина, син одним словом, усе як у людей!
Одна дитина, і та з розумом! А в тебе троє, як на підбір. Навіть у школу не всі в місті побіжать, а в кого чого вийде, гомоніла мама. Ось у Назара
У Сашка квартира красивіша за усі, пилососить самоприбиральник, світло по руху, їжу приносить курєр, ще й жінка допомагає.
Мамо, я все сама роблю, діти й чоловік допомагають.
А от у Сашка
А от брат твій
Роки минали, мої діти виросли. Ніхто до столичних інститутів не вступив, але в рідному місті всі здобули добру освіту. Тут мама теж виступила:
Ото ж не змогла ти дітей виховати. А у Сашка Назар
Мамо, у нас діти добрі. А про Назара не все відоме! Ми були в них не скажу, щоб їм краще велося Я відчула.
Не бреши, не вийшло з тебе нічого путнього, з дітей теж не вийде. Бідноту розвела!
Так, мамо. Я не в Києві, не той чоловік, і діти не в столичному університеті… Але маємо квартиру, всі дипломи з відзнакою, даємо раду
Помагаєте ви, але не так! Твій Сашко й копійки вам не перешле на таблетки у нього великі витрати. Він людиною став, а ти ніхто.
Одного разу Олександр повернувся додому. Мати вважала, що просто відвідує, а він назавжди. Дружина розлучилась, з роботи тестя його звільнили, з сином тяжкі проблеми.
В рідному містечку роботи не знайшов по його столичних мірках зарплата мізерна.
Настю, ми з батьком вирішили треба синові бізнес відкрити. Він готовий, після столиці інженером не піде. Треба допомогти, сказала мама.
Якщо так постановили робіть.
Надійся на тебе допоможи. Кредит візьми, кошти дай. Вам все одно не треба не в Києві ж!
Олександр вже теж не в Києві, час і приземлитися.
То ти не розумієш Нам потрібні гроші.
Мамо, ми помагаємо дітям, вам потроху. Але й собі треба машину міняти, ремонт потрібен.
Машина зачекає. Сашку перш за все.
Я знаю, що Сашко завжди був перший. Щойно в Київ поїхав почалось. Я й не хотіла у столицю, а тут і допомоги толком не було.
Хата батькових батьків пішла на навчання і життя твого Сашка. Ще й діда з бабою довелося продати Жигулі на київські потреби.
Памятаєш, як я у вас просила в борг на візок для близнюків? Не дали навіть у борг. А думала, що ми у Київ до брата їздили? Аж ні у готелі жили, ви тільки передачі йому носили. Ми ж з області!
Тепер він з вами, і хай допомагає. Його час настав.
Анастасіє! Ти підштовхуєш нас хату продавати. Розумієш, до чого це доведе?
Якщо так, то купіть собі хоч маленьку кімнату.
Батьки продали квартиру. Перебралися у стару однокімнатну, решту грошей віддали Олександру на бізнес а він знову поїхав в Київ. Що там, у нашому провінційному містечку?
Бізнесу не вийшло. А в матері я знову стала нікчемою, а Сашко людиною. Про ремонт у квартирі мама впросила, допомоги кликала, та я вже відмовила:
Знаю, що усе дістанеться братові, так нехай він ремонтує, він людина!
Гроші у Сашка розтанули, і він знову в тісній кімнатці з батьками. У кухні розкладачка столична людина побувала у світах.
Ось так і вийшло, як кажуть, не на ту коняку поставили
Що скажете з цього приводу? Діліться думками в коментарях, якщо впізнали себе ставте подобається.
