Колись, давно вже, була така історія…
Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємося, сподіваємося, що повернемося звідти щасливими. Але часто буває навпаки…
Ще в травні Олег із Марічкою почали планувати поїздку. Обговорювали, куди їхати, де зупинитися. Марічка хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Ярика — саме те.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олег.
— Ти питаєш так, наче це лише моя дитина. Ну так. А що? І з немовлятами їздять.
— Якщо залишити не з ким. А в нас є мама. Попроси її посидіти з внуком, побачиш, не відмовить. Всі безсонні ночі, пелюшки й капризи заберемо з собою. Що це буде за відпочинок?
Марічка згоджувалася з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться із сином на цілих десять днів.
Мати підтримала Олега.
— Їдьте самі, відпочиньте. Він малий, з ним лише втомитеся, та й не зрозуміє нічого.
— Дивись, який готель я обрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів море видно. — Олег розвернув ноутбук екраном до Марічки.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — сказала Марічка. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не носимо в номер пісок.
Олег завжди знаходив потрібні аргументи. А Марічка завжди поступалася, бо любила його безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Гадаю, найкраще летіти літаком. Дорожче, та швидше, — сказав Олег.
А Марічка думала, як розлучиться з Яриком. Він хоч і малий, та швидко зрозуміє, що мама не поруч, засумує, плакатиме. Чи впорається мати?
— То я замовляю готель? — відволік від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, навіть про родину. Олег рано залишився без батьків, його виховували дід із бабою. Дід пішов, коли Олег закінчував школу. Баба пережила його на два роки.
Коли вони познайомилися, Олег уже жив сам. Майже одразу Марічка переїхала до нього, разом робили ремонт, облаштували своє майбутнє гніздечко. Всі заздрили Марічці.
— Пощастило тобі, Марічко. Гарний наречений, та ще й з квартирою, без злої свекрухи. Дивись, не клацай зубами, а то відбиють, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялася Марічка.
— А що? Я теж гарна.
Перше розчарування прийшло через місяць після весілля, перед Марічкиними іменинами, коли Олег прямо сказав дружині, що не треба запрошувати матір.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це і її свято. Вона мене народила цього дня, виростила. Як я їй скажу? — обурилася Марічка.
— Запросіть її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чаю з тортом.
Марічці це не сподобалось, але вона любила Олега і не хотіла сваритися. Мати, якщо й образилася, то не показала. Приїхала наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Олег сипав компліментами, поцілував у щоку, дякував за доньку. Все обійшлося, скандалу не було.
Так і повелося, що на всі свята в них вдома збиралися Олегові друзі. Багато з них не мали власного житла, жили на знімних або з батьками. А матір не запрошували.
— Якщо любиш, треба приймати людину такою, якою є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності родини, — говорила мати. — Тим більше, через мене не варто сваритися. Іменини… Дружина має бути мудрою та терплячою. Почнете лаятися — добра не чекай. У тебе син, йому потрібен батько, та й тяжко виростити дитину самій, повір мені.
Марічка залишала Ярика з мамою, а сама бігала по магазинах. Після пологів поправилася, сукні стали тісні, і купальник новий потрібен. Одного разу вона крутилася перед дзеркалом у світлій сукні.
— Подобається? А як засмагну — взагалі буде бомба. — Марічка повернулася до Олега.
— Нічого. Ти в ньому якась бліда. Вона тебе повнить, — сказав чоловік, ледве глянувши на неї.
Її немов крижаним душем обдало. Вона подивилася на своє відображення в дзеркалі. До весілля була тоненькою, стрункою, дзвінкою. Поки годувала грудьми, округлилася.
— Тобі раніше подобалося, що груди стали більші, — образливо сказала Марічка.
Сукня вже не подобалася. Вона зняла її і сховала у шафу.
— Не ображайся. Але колір, правда, не твій, — намагався виправити ситуацію Олег.
Наближався день від’їзду. Марічка потихеньку збирала речі. Намагалася надихатися сином, не спускала його з рук. Шкодувала, що погодилася поїхати без нього. Краще б взагалі відклали поїздку на рік, не померли б без півдня. Ярикові теж корисно поплескатися в морі, побігати по гарячому піску, засмагнути, зміцніти. Нічого, підросте, обов’язково поїдуть усі разом. Олег навчить сина плаватиА потім, коли вони повернулися додому, Марічка взяла Ярика на руки, подивилася в його очі й зрозуміла, що справжнє щастя — не в далеких краєвидах, а в теплі тих, хто чекає тебе вдома.
