Варвара стояла перед дзеркалом у білому сукні й ніяк не вірила, що це все справжнє. Плаття сиділо ідеально мати три тижні приміряла кожну складку, кожний страз. А тепер ця краса висіла на ній наче підвенець на труну.
Варю, готова? зазирнула тітка Марія, мамина подруга. Гості вже збираються, машини під’їхали.
Готова, збрехала Варвара, поправляючи фату. Тітко Маріє, може, таки скасуємо? Ну якось це не те…
Що ти кажеш, дитино! зневажливо розвела руками жінка. Твоя матір стільки сил віддала, грошей вклала! Та й гості всі прибули, стіл закритий. А Дмитро твій… тітка Марія похитала головою. Сам винен. Не треба було в останню мить тікати!
Мати ввійшла до кімнати з червоними від сліз очима, але з рішучим виглядом.
Годі, Варко! Забудь нявкання! промовила вона твердо. Не дозволю цьому дурню зіпсувати нам свято! Ми влаштуємо весілля, і хай увесь Фастів бачить, яка в мене красуня дочка!
Мам, але це ж смішно! Весілля без нареченого! Що люди скажуть?
А що вони скажуть? мати підійшла, поправила Варварі сережки. Скажуть, що Любовівна молодець, не сиділа в хаті й ридала, а показала усім, що її донька гідна кращого! Ось що скажуть!
Варвара зітхнула. Мати вдалася у своє коли вона щось вирішувала, переконати неможливо. А рішення прийшло ще вчора ввечері, коли Дмитро подзвонив та заявив, що не готовий до шлюбу.
Мам, уяви собі, який ганебний вихід! спробувала ще раз Варвара.
Ганьба це коли дівчина все життя чекає на нікчему чоловіка! А ми покажемо, що живемо й без нього! мати повернулася до дверей. Годі, припиняємо розмови. Марш!
У залі вже набилось десь сорок душ. Рідня, сусіди, мамині колезі. Усі пошепки згадували, кидали співчутливі погляди. Варвара почувалася наче в театрі абсурду.
Ой, Варвійко, яка ти вродлива! підскочила двоюрідна сестра Оля. А де… тобто… як там?
Як бачиш, сухо відповіла Варвара.
Мати вийшла на невеличкий підвищок біля місця для музик і стукнуна ложкою по келиху.
Мої любі! почала вона. Сьогодні чудовий день! Моя донька Варвара виходить заміж… за своє нове життя! За свободу від нікчемників! За право бути щасливою!
У залі запанувала тиша. Хтось незграбно покшляв.
Любо, ти з глузду з’їхала? прошепотіла мамина сестра Ніна.
Навпаки, уперше до розуму прийшла! відповіла мати. Варко, іди сюди!
Варвара неохоче підійшла до матері. Та обняла її за плечі.
Ось вона, моя красуня! Розумна, добра, золоті руки! А цей… як його там… Дмитро, він її не заслужив! І нехай усі знають ми не плачемо, ми святкуємо!
Мамо, годі, прошепотіла крізь зуби Варвара.
Не годі! мати піднесла келих. За мою доньку! За те, що вона вчасно зрозуміла, чий хвіртник не вартий!
Гості невпевнено піднесли келихи. Хтось пробурмотів: «За Варвару», хтось мовчки відпив.
А тепер мерщій за стіл! вигукнула мати. Розвеселимось!
Варвара сіла на своє місце на чолі столу. Поряд стояв порожній стілець, прикрашений стрічками нареченого. Постать жалюгідніша.
Послухай, а може, приберемо його? запропонувала тітка Марія.
Анітрохи! відрізала мати. Нехай усі бачать, кого тут бракує! І нехай роблять висновки!
Почали подавати салати. Гості їли мовчки, час від часу перекидались ні до чого фразами. Атмосфера напружена, мов струна.
Та чого ви всі як на похороні? підвелась мати. Варко, розкажи, як ти з Дмитром посварилась!
Мамо, не треба! благала донька.
Треба! наполягала
Марічка дивилась у дзеркало на дівчину в білій сукні святковій, але вже не весільній, і зрозуміла, що якщо кравчиня долі знайшлася так погано, то краще бути архітектором власного життя, шиючи його з бусинок незалежності тією ж міцною маминою ниткою, яка вдержала навіть це божевільне незаплановане весілля.
