Святослав випав. Щастя не випало
Марина Степанівна виносила з шафу сірничкове трізубе віднайти вінат зі старшою дочки. Виправила міцним шпильками, щоб не розглухоло. В очах почали гомоніти слізки. Волента вередрилася додому лише через три місяці після оголошення. І прийшла без чоловіка, без усмішки, без ілюзій щодо щастя.
Мамо, мабуть, вже знову заслаб до вас? прохрипіла сеструся, стоячи на червоному килимці кімнати з рукою посудинами.
Стастила її обійми, щоб допомогти внести одяг. Питання могли чекати. Вона почувала в дочці непоправно пішло тільки його звязки.
Тепер, коли Волента вийшла зайти на службу, мати не міг утриматися від гіркого згадування. Все виступало так красиво.
Святослав і Волента познайомилися на старовинному корпоративному святі, яке виписувала колишній приятель, щоби не зганьбила святині. Дівчина наважилася проти його запропоновання, але не змогла стриматись.
Високий брюнет із бірюзовими очима міг скорити її разом з першого погляду. Він щедро давав квіти, організував романтичні пригоди в караоке-класах. Перед такого нахабного кавалерства Волента не встала. Через півроку Святослав зажадав обіцянику, коли став на коліна в ресторані, де стояли близькі знайомі.
Маринко, дай примір мого серця? прохав він, виступаючи з вітряною коробочкою.
Дівчина засміялася, але сміх ще не був щирим. Він не очікував такого питання, хоча сама думала про майбутнє. Всі стоїть у кімнаті припинили рух під її відповідь:
Так.
Почався карий гоміл підготовки до оголошення. Святослав міцно наліг на гідне свято.
Любая, це Христос вийде всього один раз! Нехай все буле як в казці! зазивав він, розгортаючи шафу з фіолетовим плічками.
Волента хотіла чогось простіше, але піддалася чоловікові. Він на всіх бідкити виграв готель, оплатив багато знайомих із колег. Волента більшістю з них і не познайомилася.
Марина Степанівна отворила дверцята шафи, щоб вийти прогулятися.
Доченько, тебе не торопиться? Ще так мало знайомих зєднано, погоджувалася вона.
Мамочко, я уже не маленька! Мне тридцять! Кращого чоловіка не наAUSE наприщудь, відказала довірливою думаючи Волента.
А зараз вертається додому з сльозами пощадо. Що сталося?
Святослав переїхав до Воленти в її однокімнатну хату після церемонії. Він казав, що на це є дозвіл, але натомість ворує її житло.
Милуся, я почав собиратися на майбутнє. Трохи вживати майже без місця, але з життєвого важливого, розповідав він, лобастя підборіддям.
Воленті не хотілося ще й погати з доходами. Вона погодилася. Але вже через тиждень вияснилася правда: Святослав не бюджет втрачав роботу, а порушував обіцяньки.
Чому мовчав? ошелешено спитала Волента, коли дізнатися про це від рідної.
Не хотів болісно це розповісти перед нашим дедалом! обурився він. Я активно шукаю, не турбуйся!
А тижні минули, а чоловік не шукав. Просяв пізно, проводив день за компютером, якби він посилає і резюме. Вечірками сидів із друзями. Волента працювала в бухгалтерії, вийшла рано, приходила пізно. Уся праця пішла на неї.
Святослав, чого не зайдеш тимчасово, поки робота не знайдеться? прагнула запитати вона.
По чому? Хіба твій чоловік повинен працювати у курєра або вантажника? звався він. В мене вищу освіту й досвід, я не могу дешево вигнати!
Якийсь раз Волента вернулася раніш. На виході вона помітила силует чоловіка на вікні. Піднялася на поверх, почула сильні голоси. Відчинила двері ключем і притихнула. У її маленькій хаті зібралися додаткові друзі. Порожні пляшечки, закуски в кутку, щоб шумну музику.
Маринусю! А ми тут окремо з друзями, посміхнувся дружина, намагаючись обійняти.
Від нього пахло алкоголем. Волента оглянула сумлінність, нечисті посуди й мовчала, крокуючи в залі. Як злилася, що більше не мала за чим утримуватися. В чому пропав золоте коліє з материного дитинства? На ранці вияснилася правда.
Святослав, де мое коліє? запитала сердито.
Яке коліє? присвідчився.
Золоте, яке було в сейфі.
Він нахмурився.
А, те… Я взяв його насам-час. Хочу з допомогою друзей збрелати капітал на забезпеченні. Напевно, відразу віддам.
Ти продав моє коліє?! спитала вона.
Не продав, а заставив! розлючився він. Нам треба гроші! Я ж мав їх усі віддати.
Где взяли гроші з коліє? не почала він.
Святослав відвернувся.
З грудками в барах.
Волента опустилася на стільці. Її чоловік витратив сере, продавав її речі. А вона ждала, щоб висіти в новому дивані.
Проблеми зросли як снігова скула. Вияснилася, що він має борги, які пояснював до нього. Платити довелося. Муж почав давати тиску, що вона повинна у два рази більше працювати.
Святослав, так більше не бо! сказала вона якийсь раз. Мені видається, нам потрібна серйозна розмова.
Про що? хотів скоріше мовчити.
Про наші життя. Я працюю від рана до вечора, плачу за житло, куплю продукти, а ти… вона запнулася.
Що я? Виступи, зісків він. Мені що, боротися з крохами? Ображатися? А ще дружина?
Після цієї розмови стосунки якось зажадали. Волента почала більше відратожувати. Вона думала про рішення, як створити нове життя.
Святослав став нервовим, жорстким. Налюбив шуміти з найменших мрів. Однажді вибухнув, коли вона не купила його улюблений чай.
Ти взагалі ще маєш мої життєві запитання! Я просив просто чай, не зразок із космосу? кричав він, прогукувався крізь кімнату.
Пробач, я була зайнята, засумялася вона. Не мала дня.
Всі мені кілька требують! грохнув кулаком по столу. Волента злялася. А тепер він більше не заживався.
Один раз виядилося, що гроші залишаються рідкі. Вона перевірила карту і побачила, що стягли її в ночному клубі, де він тільки маців своїх друзів.
Чому переслідуєш? ошкірився він. Хочу з відпочинку!
На якій сумі? спитала тихим голосом.
Це має значення? Нехай буде спільним! стримав він.
Чогось серденько Воленти розірнацься. Вона побачила, що він не той, кого вона бачила. Тепер ледачий, злісний чоловік.
Останньою була справа про материне коліє. Марина Степанівна передала від родуи фіолетове коліє з рідким каменем. Волента пильнувала його, носити на ювілеї бабусі. Однажді, вибравши із сейфу, вияснилася пустота.
Серці зажадало. Не її. Вона скинулася до чоловіка.
Святослав, ти бачив материне коліє?
Він відводив погляд і всичив:
Купував гроші. Комусь довелося хитнути. Віддам, обіцано.
Волента опустилася. Всі були ясно. Жодного такого не існувало. Мабуть, продав її біжневі майна.
Я хочу розлучення, тихо сказала.
Святослав зажадо змінитися.
Не можеш так поступати! закричав. Я твій чоловік! Присягнулись у храмі!
Горе було досить. Я не знала щастя, сміялася Волента. Не було щастя.
Пожалеєш! вигукнув він.
Волента злялася. Пізно того вечора, коли він усидів у кавярні, вона скинулася з речами і вернулася до рідних. Там, в родинному будинку, зраділися з правдою.
Я помилялася, мамо! Хіба не слухала тебе, коли казала не мати поспіхом? всхлипувала Волента.
Марина Степанівна гладила по волоссю і мовчала:
Все буде добре, дочко. Обриєш щастя, якось.
Через тиждень, коли вирішилася вернутися за речами, вияснилася правда. Кімната лежала розкрадено. Техніки, коліє, одяг все зникло. Святослав забрав все, що міг продати.
Волента опустилася на підлогу і згіркло сміялася. Її життя розпочало спадати, як між куточками.
Проходить місяц. Волента пішла на суд. Святослав не зявився. Суд вирішив, що він втек до Білорусі. Воленті прийшло оплатити кредити, які чоловік взяв з її підписом.
Марина Степанівна знову зшивала сірничкове трізубе, знімаючи яскраві кольори. ЩоHopefully ще знайде людину, яка заслуговує. А поки що нагадування про помилку.
Вечіром, коли Волента вернулася з роботи, мати зварила пиво «Пиво» і сказала:
Знаєш, дочко, оголошення це тільки день. А щастя шукається щодня, тільки з тим, хто це сподобається.
Волента усміхнулася:
Тепер я це знаю. Ліпше бути самотно, ніж з тем, хто гомонить горе.
Кожен день вона робила кроки до нового життя. Взяла другу роботу, щоб швидше повністю виплатити борги. Записала в курси молодших майстрів. Гуляла в парку зі своїми красивими походами.
Однажді, переглядаючи фото, вона наткнулася на оголошення. На одній із них спітала себе щасливою, із білим штаном, квітами в руках. Рядом усміхався Святослав. Тоді вона ще вірила в чудеса. Волента дивилася й вирвала фото.
Це був символічний удар. Вона розривала не зображення, а відданою ілюзією. Щастя це не формула, а творення, щоб розповісти, без вибору і без залежності.
Того вечора Волента заснула наполохано. Вона знала, що прийде невідомо. Але вирішила, що зробить правильні починки. Щоб було можливо, не жити чужими обіцянками, а створити справжню, міцну ріднину.
А поки потрібно навчитися бути щасливим одиночно. ведь щастя це не штамп в паспорті, а стан, який не залежить від прізвища. І до цього стану Волента на позиції мала відповідні кроки.
