Аліна вкотре за останній місяць закрилася у ванній кімнаті та плакала. Шлюб з Олексієм здавався дівчині найбільшою помилкою у житті, але вона ж кохала чоловіка та понад усе мріяла про дитину. Льоша не поділяв мрії дружини про маля. Чоловік хотів пожити для себе й взагалі не знав чи захоче коли-небудь стати батьком.
Перший рік подружнього життя був надзвичайним. Пара багато часу проводила разом, ходили гуляти, проводили романтичні вечори, подорожували по світу. Все змінилося, коли Аліна вперше заговорила про дитину. Олексій наче з ланцюга зірвався, наговорив багато дурниць й пішов голосно гримнувши дверима. Вони не розмовляли кілька днів, поки Аліна першою не пішла на примирення. Вона погодилася зачекати.
Розмова повторилася знову через два роки. Цього разу дружина була налаштована рішуче, поставивши питання руба: або народжують дитину, або розлучаються. Олексій навіть не думав, просто запитав:
-Ти уже знайшла куди будеш з’їжджати? – це запитання перекреслило все хороше, що було між ними за період стосунків.
Цього разу пішла Аліна, голосно гримнувши дверима. Поселилася у подруги на деякий час, Олексієві відправила повідомлення: «Подала на розлучення. Речі заберу, коли ти поїдеш у відрядження. Не хочу бачити твоє противне обличчя». Відповідь не забарилася: «Їду через два тижні. Ключі залишиш у сусіда».
Аліна перечитала повідомлення кілька разів, а потім жбурнула телефон об стіну. У дівчини почалася істерика. Невже він взагалі нічого до неї не відчуває? Такий холодний та чужий, ніби й не він колись зізнався їй у коханні та обіцяв зробити Аліну найщасливішою у світі. Такого щастя й ворогу не побажаєш, який день сльози течуть з очей водоспадами.
Шляху назад не було. Через два тижні вона прийшла у квартиру Олексія. Спершу не впізнала помешкання. Це ж треба було так занехаяти все. Здавалося, що минулої ночі павуки влаштували тут вечірку, змагаючись, хто більше павутиння залишить. Посуд на кухні «молив», щоб його помили. У ванну кімнату неможливо пройти через гору брудного одягу, яка чекала своєї черги на прання. А бідолашна миша вкоротила собі віку у холодильнику.
«Просто забери свої речі ти йди» – повторювала декілька разів Аліна, але не змогла не зважати на цей безлад. Закотивши рукава прийнялася до роботи. Першим ділом розібралася з брудним одягом, вимила плитку та натерла дзеркало до скрипучої чистоти. Потім прийнялася за спальню та вітальню. Кухню залишила на десерт. Вимила посуд, витерла пил із кухонних поверхонь, відмила підлогу. Набила морозильну камеру домашніми напівфабрикатами, приготувала «Лазанью», улюблену страву Олексія, й лише після цього зібрала речі, кинувши останній погляд на помешкання, де прожила свої найщасливіші роки й найнещасніші останні кілька місяців.
Через день до Аліни зателефонував Олексій.
-Чим завдячую такій честі? – запитала дівчина із сарказмом.
-Хочу подякувати. Я не впізнав нашої квартири й лазанью змаламурив за лічені хвилини.
-Я також не впізнала ТВОЄЇ квартири – виділила Аліна. – Вважай, що лазанья – це прощальний подарунок.
-Мені тебе бракує – зізнався Льоша.
Аліна мовчала, вона не хотіла нічого говорити, бо знала, що нічого з тієї розмови не вийде.
-Ти справді хочеш розлучитися? – запитав Олексій.
-Я справді хочу стати мамою, якщо для тебе це прирівнюється до розлучення, то у мене немає іншого вибору.
-Я був дурним егоїстом, але поживши без тебе кілька тижнів зрозумів, що не хочу тебе втрачати.
-А дитина? – з обережністю запитала Аліна.
-Наша дитина матиме найпрекраснішу маму у світі й найжахливішого тата.
-Ти станеш гарним батьком, я щиро вірю у це.
-Повертайся додому – попросив Олексій.
Аліна народила дівчинку через сім місяців, адже вже була вагітною на момент першого серйозного розриву. Олексій всупереч своїм хвилюванням став прекрасним татком й не спускає донечку з рук. Тепер на кожну річницю весілля дружина готує йому лазанью – це вже сімейна традиція, а Льоша жартує, що їхній шлюб врятувало не кохання, а лазанья.
