Тарасе Івановичу, можна до вас на хвилинку? у дверях кабінету зявилася білява голова Соломії. Вона завжди була тою ще крикливою та впертою, але сьогодні поводилася незвично спокійно і чемно.
Чого тобі? чоловік відволікся від паперів і поглянув на падчерку з-під лоба.
У мене до вас велике прохання, Соломія навіть не чекала запрошення. Зухвало переступила поріг, тихо причинила двері та всілася навпроти здивованого Тараса Івановича.
Зарплату підвищувати не буду! суворо мовив Тарас Іванович, бо вже здогадувався, з чим вона прийшла. Навіть не проси! Ти і так ледве виконуєш свої обовязки, постійно запізнишся, зриваєш дедлайни підводиш мене й колег.
Він не раз розмовляв із Соломією про її недисциплінованість, її нерви й інтриги з іншими, з ким не зійшлася на роботі. Тарас Іванович давно хотів би звільнити норовливу дівчину, але щоразу бракувало сміливості. Вона ж донька його покійної коханої Марини.
Із Мариною Тарас познайомився літ пятнадцять тому. Одружилися, жили душа в душу, аж поки двічі тому не забрала Марину важка хвороба. Тарас бачив у Соломії віддзеркалення коханої жінки тому й жалів її.
Про зарплату і так усе ясно, Соломія невдоволено пирхнула. Я з іншого питання.
Якого ж? Тарас Іванович підняв брову і трохи зацікавився.
Ви й самі знаєте, як мені було важко після смерті мами… Вона ж була єдиною, хто мене любив і розумів…
Ти ж її й сама завжди діставала, суворо сказав чоловік. Він добре памятав, як Марина нервувала через неї. Добре, кажи, що тобі треба? Не тягни час, у мене справ повно.
Чи могли б ви допомогти мені фінансово? Хочу спробувати себе в бізнесі, але треба гроші на навчання.
Ні, відрубав Тарас Іванович. Ти з такою відповідальністю й університет не закінчиш, не те що бізнесом займатися. Скільки разів казав Соломіє, час подорослішати! А ти як була вперта, так і залишилась.
Я чесно змінюся, якщо ви допоможете з початком бізнесу. Обіцяю! Мені набридло це безглузде життя: хочу працювати, будувати карєру, вийти заміж, дітей народити
Може, вже маєш якогось кавалера? скривився Тарас Іванович, знервовано дивлячись на Соломію.
Та ні в кого немає! відмахнулася вона. З парою в житті легше, а в мене нема з ким навіть посваритися.
В тому ти права… Але партнери бувають різні. він постукав пальцями по столу, ніби підбирав слова. Знаєш, а в мене для тебе є пропозиція, із якою ти отримаєш усе, чого бажаєш.
Яка ще пропозиція? здивувалася Соломія, не розуміючи, до чого це все ведеться.
Дам тобі гроші лише за однієї умови, загадково всміхнувся й відкинувся на спинку стільця.
Якої? Соломія насторожилась. Їй навіть у страшному сні не привиділося б таке.
Виходь за мене заміж. Тоді матимеш усе, що хочеш, промовив він ділово, склавши руки до купи.
Заміж? За вас?! Соломія була приголомшена й, думаючи, що це жарт, розреготалася. Тарасе Івановичу, це жорсткий гумор!
Я не жартую, суворо сказав він. Ми з тобою дорослі люди, вікова різниця ні до чого. Ми можемо бути щасливі разом.
Шо? Та ви ж мені як батько! Навіщо я вам? обурилася Соломія. Йому сорок пять, виглядає молодо, але сприймати його серйозно вона не могла. Ба більше, навколо Тараса завжди крутилися поважні жінки.
Ти знаєш, що я зараз хочу підписати контракт із великою компанією в Києві. За умовами, я маю бути одруженим такі вже вимоги. Вважається, що одружений викликає більше довіри і виглядає соліднішим.
Але чому я? Є стільки жінок…
Ми давно знайомі, і ти сама знаєш, як я кохав Марину. А ще знаю, ти не будеш усім розказувати, що наш шлюб фіктивний. Ну і, звісно, тобі потрібні гроші. Вийдеш за мене дам бізнес.
Тобто це шлюб для вигляду? Нічого особистого? Соломія одразу збагнула вигоду.
Тільки на папері. Ну то що погоджуєшся? категорично спитав він.
Мені треба подумати.
Думай, кивнув він на вихід.
Коли за нею зачинилися двері, Тарас Іванович на мить пожалкував про ідею. Знав, Соломія може погодитись, а потім кинути все незадовго до весілля. Але все вже було вирішено.
Соломія ніколи не думала про вітчима як про чоловіка, а й батьком його теж не вважала Тарас навіть не удочеряв її офіційно. Вони завжди були осторонь одне одного і майже не спілкувалися.
Але після тієї дивної розмови в неї щось змінилося усередині: вона глянула на нього іншими очима. Він і привабливий, і харизматичний, і… заможний.
Врешті Соломія погодилася. Домовились: тільки розпис в паспорті, а житимуть окремо.
Весілля пройшло тихо-тихо, після чого Тарас Іванович слово дотримав подарував їй простору квартиру у Львові, виділив десятки тисяч гривень на бізнес, оплатив навчання, повністю став її забезпечувати.
Соломія теж не відмовлялася супроводжувала «чоловіка» на всіх зустрічах, удавала щасливу.
З часом вона заспокоїлась, стала серйознішою, відчула до Тараса повагу, а з кожною спільною поїздкою все менше хотілося його покидати. Нарешті вона зрозуміла, чому її мама так його любила.
Пройшов рік, і ні разу не пошкодувала про вибір.
Аж ось бізнес-контракт підписано, шлюбний театр став непотрібний. Тоді Тарас запропонував розлучитись. Та до цього вже змінилися і його почуття до падчерки, і її ставлення до нього.
Дякую тобі. Думаю, тепер ти зможеш усе сама, сказав Тарас. Як і обіцяв, даю тобі свободу.
Ти дійсно хочеш розлучення? тихо перепитала Соломія біля дверей РАЦСу.
А ти не хочеш? глянув він з цікавістю, бачачи в її погляді справжню жалість.
Я не хочу, прямо відповіла вона.
І я не хочу, усміхнувся Тарас, притягнув до себе Соломію і серйозно подивився їй у вічі. Але залишайся моєю дружиною тільки, якщо це по-справжньому.
Я згодна.
І в РАЦС вони так і не зайшли передумали просто біля входу.
