ШЛЮБ ЗА РОЗРАХУНКОМ
Остап Петрович, чи можна з вами поговорити? у дверях кабінету зявилася русява голова Лесі. Зазвичай метушлива й гучна дівчина сьогодні здивувала незвичною стриманістю й ввічливістю.
Що тобі треба? чоловік відволікся від ноутбука і суворо глянув на падчерку.
Маю до вас велику просьбу, Леся не чекала, поки вітчим запросить її увійти, а нахабно переступила поріг, зачинила за собою двері й присіла навпроти спантеличеного Остапа Петровича.
Зарплату я тобі підвищувати не буду! урізав Остап Петрович, ніби вже знав, чого вона прийшла. І не проси! Ти не справляєшся зі своїми обовязками: на роботу завжди спізнюєшся, дедлайни зриваєш, підставляєш і мене, і колектив. Я вже стільки разів з тобою говорив…
Він не випускав із голови думку звільнити норовливу дівчину, та все ж не наважувався. Леся була єдиною дочкою його покійної дружини Марії, з якою він познайомився ще пятнадцять років тому. Швидко одружилися й щасливо жили, доки Марія не занедужала на рак. Два роки, як її не стало, й Остап Петрович досі шкодував вперту пасербицю у ній він бачив обличчя своєї коханої.
Про зарплату я вже давно зрозуміла, невдоволено пирхнула Леся. Я зовсім з іншого приводу.
І через що ж? Остап Петрович підвів брову, зацікавлено нахилившись уперед.
Ви ж знаєте, скільки мені довелося пережити після смерті мами? Вона була єдиною, хто мене любив і підтримував
І тому ти її постійно доводила? суворо перебив чоловік. Він добре памятав, як Марія знемагала через Лесині витівки, хоча й любила її безмежно.
До чого ці спогади? втомлено кинув Остап Петрович. Я зайнятий, кажи конкретніше.
Остапе Петровичу Леся непевно теребила пальці, мені потрібна фінансова допомога. Хочу спробувати себе у бізнесі, але треба гроші на навчання…
Ні, урізав він. З таким ставленням ти ні навчання не закінчиш, ні в бізнес не ввійдеш. Сто разів казав пора дорослішати. Диви, яким підлітком була, таким і залишилась.
Я обіцяю змінитися, якщо ви допоможете мені з бізнесом! Не хочу більше такої невизначеності. Хочу жити, як усі: працювати, буду влаштовувати карєру, вийти заміж, народити дітей
Ммм, насторожено нахмурився Остап Петрович, кинувши на дівчину пильний погляд. У тебе що, жених зявився?
Де вже махнула рукою Леся. Був би тут не сиділа б. Удвох, звісно, легше.
Тут ти права, але партнери теж різні бувають, він почав нервово постукувати по столу. Знаєш, я маю для тебе одну пропозицію. Якщо погодишся з грошима проблем не буде.
Пропозицію? перепитала Леся, не розуміючи, до чого він.
Я готовий дати тобі гроші лише за однієї умови, Остап Петрович загадково посміхнувся й відкинувся на спинку крісла.
Якої умови? насторожилася Леся.
Вийди за мене заміж і все, що захочеш, буде твоїм, промовив чоловік, дивлячись на пасербицю, немов на ділового партнера.
Заміж за вас?! спершу дівчина очманіла, а тоді, подумавши, що це жарт, розсміялася. Ви серйозно, Остапе Петровичу? Так із пасербицею жартувати негарно.
Це не жарт, суворо відрізав той. Ми з тобою обоє дорослі люди. Так буде краще для всіх.
Ви мені у батьки годитеся! спалахнула Леся. Остапу Петровичу був сорок пять, виглядав він молодо, та уявити його чоловіком вона не могла. Чому він так хоче одружитися саме з нею, коли поряд стільки солідних жінок?
Ти ж чула, я хочу підписати контракт із німецькою компанією, а вони беруть партнерів лише родинними. Просять бути одруженим такі їхні правила.
А чому саме я?
По-перше, ми знайомі багато років, ти знаєш, як сильно я кохав твою матір. По-друге, ти не розповістиш зайвого. По-третє, тобі ж потрібні гроші. Ти погодишся я подарую тобі бізнес, сказав він уже діловим тоном.
Це лише фіктивний шлюб? перепитала Леся.
Лише формальності, кивнув Остап Петрович. Ну що, згодна?
Мені треба подумати.
Думай, зітхнув чоловік та кивнув на двері.
Коли вона зачинила за собою двері, Остап Петрович на мить пошкодував про свою авантюру. Чудернацький характер Лесі міг зіграти з ним злий жарт може погодитися, а може й утекти перед самим весіллям. Але назад дороги не було.
Леся ніколи не дивилася на вітчима як на чоловіка, та й батьком вона його не сприймала Остап Петрович її ніколи офіційно не всиновлював, а їхні стосунки завжди були прохолодними.
Після цієї розмови щось у її душі змінилося. Вона почала дивитися на Остапа Петровича по-іншому: він виявився доглянутим, розумним і харизматичним чоловіком. Найголовніше заможним.
Врешті, Леся погодилася на його пропозицію: вони просто поставили штамп у паспорті й вирішили жити окремо.
Свої обіцянки Остап Петрович дотримав: купив дружині простору квартиру в центрі Львова, дав достатньо гривень для відкриття справи, оплатив навчання й взяв усі турботи про неї на себе.
Леся теж не зраджувала домовленості супроводжувала його на ділових зустрічах, створювала видимість щасливого шлюбу.
З часом Леся забула про минулішню безпечність, подорослішала і почала інакше ставитися до Остапа Петровича. Вона побачила в ньому надійного, щедрого та цікавого чоловіка. Подорожі та спільні справи зближували їй не хотілося вже розлучатись. Нарешті вона зрозуміла, чому її матір кохала цього чоловіка.
За рік Леся жодного разу не пошкодувала про своє рішення.
Через рік вони вирішили розлучитися Остап Петрович підписав бажаний контракт, і потреби у шлюбі більше не було. Та зараз, стоячи біля входу до львівського РАГСу, вони вже не були тими чужими людьми.
Дякую тобі, тепер ти можеш іти власною дорогою, сказав Остап.
А ти справді хочеш розлучитись? несподівано для себе спитала Леся.
А ти ні? подивився прямо їй у вічі чоловік.
Я не хочу, чесно відповіла Леся.
І я не хочу, посміхнувся Остап Петрович і, ніжно притягнувши її до себе, серйозно додав: Але якщо залишишся моєю дружиною, то вже по-справжньому.
Я згодна.
Так і не переступили вони порогу РАГСу. Тут, біля самого входу, обоє зрозуміли їх повязує вже не контракт, а доля.
