Я саме з тих людей, які люблять гостей в своєму будинку. Я завжди готую красивий та смачний стіл та дивувати гостей своїми кулінарними вміннями та новими рецептами. Проте дуже не люблю ходити в гості взагалі. І зараз поясню чому.
Коли ви приходите в гості, то ви, відповідно, очікуєте на вже готову їжу, оформлений стіл та господиню та господаря будинку в «зібраному» стані. І ніяк не очікуєте прийти в гості і ще й напрацюватися.
В мене є колега, з якою ми добре товаришували протягом довгих п’яти років. Ми часто приходили в гості одна до одної, запрошували одна одну на всякі свята, то що. Ми були дуже близькими подругами. Але мене завжди дуже напружували приходи до її дому в якості гостя.
Кожного разу я приходила не в гості, а наче додому, де є ще хатні справи та обов’язки. Весь час мене просили то помити посуд, то підмести, то щось почистити чи приготувати. Я нічого не маю проти, коли ми домовимося про те, що будемо разом, наприклад, пробувати приготувати.
І нехай, якщо це просто наші посиденьки, мені не важко, але коли це якесь свято, де ми всі нарядні та при параді, то в красивій сукні, з локонами та макіяжем йти чистити рибу не дуже хочеться. Тоді твої дорогі парфуми на особливий випадок перетворюються на шлейф рибного смороду.
Я думала, що такі правила прийому гостей лише в моєї колеги, але ні. Якось нас на день народження покликала стара подруга, з якою ми спілкувалися, але дуже довго не бачилися. Дружили ми з нею ще з інституту. Тоді в неї була кругла дата, ювілей, тому святкування мало бути.
І на моє велике здивування вона не святкувала його в ресторані, а вдома. Тим більше вона жила за п’ятдесят кілометрів від Києва, тому їхала я до неї з ночівлею. І мене дуже не радувала така перспектива.
Вона мені розповідала про те, як готується до свого ювілею, як готує, що купує і так далі. Але я так і не зрозуміла як в такій крихітній панельці може поміститися стільки гостей.
Прийшов день ювілею старої університетської подруги. Зустріла нас іменинниця… Вся втомлена, мішки під очима посиніли, волосся розпатлане, блідна, без марафету та в одному халаті. Про свято тут і не йшлося. Я вручила їй подарунок(букет її улюблених білих великих ромашок та мультиварка) і одразу зрозуміла, що пора мені йти та допомагати іменинниці з приготуваннями. Та й не тільки я, а всі гості жіночого роду, хто був запрошений метушилися на кухні та перед столом. Загалом ледве все встигли, а перед приходом гостей вже з ніг валилися. Іменинниця встигла лише вдягнути святкову сукню перед приходом гостей, нафарбувати вії та замазати синці під очима. Вона це зробила неймовірно швидко, можна було рекорд скласти по найшвидшому збиранні.
Все гарно відгуляли, хоча в нас з подругою настрою веселитися взагалі не було. Та й в неї через посмішку було видно, що щось не так. Коли я запитала на одинці в неї що не так, то та дуже сильно вибачалася та мало не плакала, що їй дуже не зручно перед нами, що довелося їй допомагати. І крім того вона дуже сильно хотіла спати. Нереально сильно.
І навіть коли вже гості пішли ми не змогли відпочити. Чоловік подруги зрадницько втік одразу на бокову і ми все прибирали самостійно. Лягли ми майже в другій ночі. Чесно, наче на дачу з’їздила, а не в гості сходила. Навіть на грядках так сильно не втомлювалася, якщо чесно.
Знаєте, мені не важко допомогти, але все таки є якесь поняття гостей і пристойності. Все таки гості на те й гості, що прийшли повеселитися з вами на святі, а не працювати. Всі організаційні моменти і всі питання з приготуваннями беруть на себе господарі свята, чи ті, хто запрошує, бо це елементарна повага.
Я ніколи не прошу когось з гостей про допомогу. Коли гості до мене приходять, то все вже готово, стіл накритий, а я зібрана. Бо поважаю своїх гостей і вмію правильно розприділити свій час. От і все.
