Соломія виховувалася в родині вчителів. Її батьки працювали в школі, навчали та виховували чужих дітей, тож до своєї у них завжди були завищені вимоги. Соломійка з дитинства знала, що старших потрібно поважати, не перечити батькам, вітатися з усіма й допомагати в разі потреби стареньким. Дівчинка гарно навчалася в школі, шанувала вчителів, допомагала однокласникам й ніколи ні на що не скаржилася.
Коли виросла й закінчила школу пішла стежкою батьків й також вивчилася на вчительку. Саме в школі дівчина зустріла свою долю. Його звали Юрком. Молодий красивий хлопець привів на свято 1 вересня свою молодшу сестричку. Коли вгледів новеньку милу вчительку – одразу закохався.
Юра приходив до школи кожного дня. Вранці приводив сестру перед початком занять, а після уроків навмисне затримував якомога довше, щоб мати змогу надивитися на вчительку своєї сестрички. Не знати скільки б іще все це тривало, якби маленька Юля сама не наважилася розповісти про все Соломії Іванівні.
-Ви знаєте, що мій брат приходить до школи не через мене? – запитала учениця у своєї вчительки.
-Юленько, ти навчаєшся у 1 класі, тож не можеш приходити чи йти зі школи самостійно. Ти ще маленька. Тому батьки й відправляють за тобою братика. Звісно, він приходить через тебе.
-Якраз! Якби не ви, то його ноги на порозі школи не було. Він же у нас бешкетник, погано навчався й влаштовував капості вчителям. Думаю, зараз йому соромно, він вже дорослий й розуміє, що вчиняв неправильно. Він кричав батькам, що більше ніколи не переступить поріг школи, а як побачив вас, то й забувся про свої обіцянки.
-Мені здається, ти перебільшуєш.
– А мені здається вам варто зустрітися. Не малі ж діти, їй богу.
Того дня Юрко знову прийшов забрати сестру, коли Соломія Іванівна підійшла до нього та першою заговорила. Бідолашний хлопець розчервонівся, як печений рак, й не міг розтулити рота, щоб хоч щось відповісти. За нього відповідала Юля. Дівчинка й запропонувала Соломії Іванівні ввечері прийти до них в гості, щоб допомогти їй з уроками, а то вона не справляється, а вдома немає кому допомогти. Ніхто у цій шкільній науці не розбирається.
Вчителька вагалася, адже вона не звикла ходити в гості до своїх учнів, але сама не зрозуміла як погодилася. Жила родина Юлі недалеко від її дому. Дійшла Соломія Іванівна досить швидко. Юля зустріла улюблену вчительку на порозі й запросила у дім. Вони займалися у вітальні, поки Юрко плентався на кухні, заварюючи гості чай та пропонуючи печиво.
Коли надворі геть стемніло Соломія Іванівна оголосила, що час повертатися додому. Юля тут як тут:
-Надворі вже темно, страшно. Вас Юрко проведе!
-Ну що ти, Юлечко, тут недалеко – вчительці стало ніяково, вона хотіла якомога швидше вийти на вулицю.
Дівчинка не прийняла відмови й штурхнула брата під ребро, щоб той нарешті проявив ініціативу:
-Так, звісно, мені зовсім не важко! Так усім буде спокійніше.
Того вечора Соломія Іванівна та Юрко вперше залишилися наодинці. Хоч до будинку вчительки було йти хвилин 15, молоді люди розтягнули свою прогулянку майже на годину. Юра захоплено слухав розповіді Соломії про навчання в училищі та практику в школі. Вона знала так багато цікавого й просто обожнювала дітей. Він був готовим слухати її вічно.
Після того вечора Юрко ще кілька разів проводив Соломію Іванівну додому після вечірніх занять вчительки з його сестричкою. Поки не наважився зізнатися у своїх почуттях й запропонував Соломії зустрічатися. Схоже дівчина тільки того й чекала, бо вже давно закохалася в хлопця. Добре, що Юрко мав таку сміливу сестричку. Якби не Юля, мабуть, й досі кидали один на одного томні погляди й не наважувалися навіть заговорити.
