**Шрами та дружба: історія непереможної душі**
Ми з Олею сидимо на її балконі на 15-му поверсі новобудови у передмісті Львова. Оля з батьком і бабусею переїхали сюди чотири роки тому. Її тато — адвокат у будівельній компанії, яка зводила цей будинок. Квартиру обрали з просторим балконом спеціально заради Оліної пристрасті. Батько міг собі це дозволити. Балкон утеплений: тепла підлога, батареї, стіни облицьовані рельєфною плиткою, приємною на дотик. Оля живе кімнатними рослинами та акваріумними рибками. У квартирі п’ять акваріумів — по одному в кожній кімнаті і тут, на балконі.
Цей акваріум — кутовий, з м’якою підсвіткою та складною системою фільтрації, про яку я й гадки не маю, а Оля може розповідати годинами. Всередині — керамічний замок з арками й башточками. Риби випливають із його вікон, немов вартові підводного королівства. Чотири яскраво-помаранчеві рибки, назви яких я постійно забуваю, і одна особлива — сомик, якого Оля зве бронзовим птеригопліхтом. Він — санітар акваріуму, чистильник.
Оля знає про своїх рибок усе. Вона активна на форумах акваріумістів, пише статті для тематичних сайтів, її там поважають. З такою ж палкістю вона захоплюється рослинами. Після переїзду її кімнати перетворилися на квітучу гущавину. На балконі в’ється плющ, висять кашпо з фіалками, стоять горщики з мініатюрними ялинками та бонсай.
Ми сидимо в цьому зеленому оазі, дивлячись через величезне вікно на річку Стрий, дахи будинків і парк у далині. Праворуч унизу гуде траса, що веде до Брюховичів і Винників. Оля розповідає про поїздку з батьком за ягодами. Вони забралися в такі нетрі, куди пробився лише їхній позашляховик. Набрали повні кошики, потім три дні з бабусею варили варення.
— Шкода, тато тепер майже не буває вдома. Працює навіть у вихідні. Погода чудова, а скоро почнуться дощі, і нікуди не виберемося. Ірко, давай ще раз спробуємо зробити фото? — Оля дивиться на мене з благальним поглядом.
Я зітхаю. Ми йдемо до її кімнати — такої ж зеленої й затишної, як балкон. Оля сідає перед саморобним білим фоном. Я роблю кілька знімків, потім намагаємося їх обробити на ноутбуці. Їй потрібні фото для документів, але завдання здається нездійсненним.
Знімки не виходять. То я поганий фотограф, то справа в іншому.
— Олю, годі комплексувати. Унизу фотостудія, зараз побіжу, домовлюся.
Оля неохоче погоджується. Вона забирається у крісло на балконі, кутається в плед і відвертається до вікна.
Я беру ключі від квартири й біжу вниз. Фотограф — молодий хлопець, нудиться біля стійки. Пояснюю, що потрібні фото на документи, але зніматимемося вдома, на 15-му поверсі.
— Це коштуватиме…
— Нам байдуже, скільки. Фото потрібні сьогодні, терміново.
Піднімаємося. Хлопець завмирає перед акваріумом на балконі, із захопленням розглядаючи рибок. Я нервуЯ дивлюсь на Олю, і розумію, що її справжня краса — це те, як вона любить життя, незважаючи на все.
